Одного разу у книгарні

(не зовсім) робоча зустріч за чашкою кави

24.11.2025 17:24

Отже, щойно робочий день закінчився, ми з Вадимом пішли до милої кав'ярні неподалік.

— Добрий вечір, — привіталася з нами молода офіціантка. — Що бажаєте? Можливо, щось порадити?

— Мені американо з молоком. А вам? — він глянув на мене своїми яскравими бурштиновими очима, і на мить я забула, як дихати.

— А? Мені теж американо. З вершками.

— Два американо: одне з вершками, одне з молоком. Ще щось?

— Ні, дякую, — мовили ми водночас, і дівчина пішла.

— Що ж... — Вадим видно не був певен, з чого почати, та й я теж. — Отже, ви хочете звільнитися?

— Е-е-е, так...

— А... З чим саме пов'язане таке рішення?

— Я... — мій мозок почав перебирати в голові усі можливі відмовки, — Просто... — нічого путнього в голову не приходило, а тоді Вадим додав:

— Ви не можете мені сказати? — спитав він, і це мене добило. Такими щирими були його очі. Здається, він справді думав, що це через нього.

Ну, це й справді було через нього, однак не в поганому сенсі.

— Просто, — я зробила судомний вдих, збираючись з духом, — можливо, ви пам'ятаєте, що кілька днів тому ми вже зустрічалися... У книгарні.

Він кивнув.

— Тож... е-е... ще відтоді ви... Дуже сподобались мені, — сказавши останнє, я відвела погляд якомога далі і почала розглядати візерунки на скатертині. — Тож, — продовжила, — боюсь, мої почуття не дадуть мені нормально працювати.

— Справді? — тихо спитав він, і я несміливо підняла на нього очі, кивнувши.

— Насправді, — він стримано посміхнувся, — я відчуваю до вас те саме.

— А? — хрипко перепитала я.

Він на мить замовкнув, даючи мені можливість перетравити почуте, а тоді продовжив:

— Насправді, ви теж мені тоді дуже сподобалися. Я навіть думав, чи не спитати ваш номер телефону, та коли наважився, мені терміново подзвонили по роботі. Тій самій, на якій ви мене тепер бачите. Тож я був змушений чимскорше піти, а наступні кілька днів картав себе за нерішучість, адже сумнівався, чи побачимось ми знову.

— Я теж...

— До речі, по вас і не скажеш, що ви таке читаєте, — додав він за кілька секунд тиші.

— А?

— Ну, ви кілька разів зацікавлено перечитували анотацію до тієї книжки. Не думав, що дівчата таке люблять, — він тихо посміявся, а тоді додав: — Вибачте за стереотип.

«Про що він?» — подумала я, та за мить згадала книжку, яку тримала в руках, коли він стояв поряд.

— Ні, ні, ні, — я швидко замахала руками, — це не те, що ви подумали!

— Та я не маю нічого проти, — він припідняв руки догори.

— Ні, я справді таке не читаю. Просто... в той момент я про вас думала і... Ну, не буду ж я на вас пялитися. Ну то я й взяла до рук першу-ліпшу книгу. Все одно сенс прочитаного до мене не доходив.

— Справді? — він знову трохи посміявся. — Як скажете.

Кілька хвилин ми просто мовчки сиділи і пили каву, раз у раз зацікавлено поглядаючи один на одного, а тоді він непевно перервав тишу:

— Що ж... Якщо ми сподобались один одному... Можливо... На днях ще раз сходимо на каву?.. Не по роботі.

— Так! Тобто, е-е, так. Звісно, — кивнула я і зробила великий ковток напою, щоб приховати посмішку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше