24.11.2025 17:24
Отже, щойно робочий день закінчився, ми з Вадимом пішли до милої кав'ярні неподалік.
— Добрий вечір, — привіталася з нами молода офіціантка. — Що бажаєте? Можливо, щось порадити?
— Мені американо з молоком. А вам? — він глянув на мене своїми яскравими бурштиновими очима, і на мить я забула, як дихати.
— А? Мені теж американо. З вершками.
— Два американо: одне з вершками, одне з молоком. Ще щось?
— Ні, дякую, — мовили ми водночас, і дівчина пішла.
— Що ж... — Вадим видно не був певен, з чого почати, та й я теж. — Отже, ви хочете звільнитися?
— Е-е-е, так...
— А... З чим саме пов'язане таке рішення?
— Я... — мій мозок почав перебирати в голові усі можливі відмовки, — Просто... — нічого путнього в голову не приходило, а тоді Вадим додав:
— Ви не можете мені сказати? — спитав він, і це мене добило. Такими щирими були його очі. Здається, він справді думав, що це через нього.
Ну, це й справді було через нього, однак не в поганому сенсі.
— Просто, — я зробила судомний вдих, збираючись з духом, — можливо, ви пам'ятаєте, що кілька днів тому ми вже зустрічалися... У книгарні.
Він кивнув.
— Тож... е-е... ще відтоді ви... Дуже сподобались мені, — сказавши останнє, я відвела погляд якомога далі і почала розглядати візерунки на скатертині. — Тож, — продовжила, — боюсь, мої почуття не дадуть мені нормально працювати.
— Справді? — тихо спитав він, і я несміливо підняла на нього очі, кивнувши.
— Насправді, — він стримано посміхнувся, — я відчуваю до вас те саме.
— А? — хрипко перепитала я.
Він на мить замовкнув, даючи мені можливість перетравити почуте, а тоді продовжив:
— Насправді, ви теж мені тоді дуже сподобалися. Я навіть думав, чи не спитати ваш номер телефону, та коли наважився, мені терміново подзвонили по роботі. Тій самій, на якій ви мене тепер бачите. Тож я був змушений чимскорше піти, а наступні кілька днів картав себе за нерішучість, адже сумнівався, чи побачимось ми знову.
— Я теж...
— До речі, по вас і не скажеш, що ви таке читаєте, — додав він за кілька секунд тиші.
— А?
— Ну, ви кілька разів зацікавлено перечитували анотацію до тієї книжки. Не думав, що дівчата таке люблять, — він тихо посміявся, а тоді додав: — Вибачте за стереотип.
«Про що він?» — подумала я, та за мить згадала книжку, яку тримала в руках, коли він стояв поряд.
— Ні, ні, ні, — я швидко замахала руками, — це не те, що ви подумали!
— Та я не маю нічого проти, — він припідняв руки догори.
— Ні, я справді таке не читаю. Просто... в той момент я про вас думала і... Ну, не буду ж я на вас пялитися. Ну то я й взяла до рук першу-ліпшу книгу. Все одно сенс прочитаного до мене не доходив.
— Справді? — він знову трохи посміявся. — Як скажете.
Кілька хвилин ми просто мовчки сиділи і пили каву, раз у раз зацікавлено поглядаючи один на одного, а тоді він непевно перервав тишу:
— Що ж... Якщо ми сподобались один одному... Можливо... На днях ще раз сходимо на каву?.. Не по роботі.
— Так! Тобто, е-е, так. Звісно, — кивнула я і зробила великий ковток напою, щоб приховати посмішку.
#4774 в Любовні романи
#1014 в Короткий любовний роман
#249 в Романтична комедія
Відредаговано: 22.11.2026