20.11.2025 17:45
— Ох, яка цікава книжка! Якраз для затишних осінніх вечорів, — мовила я, повільно проводячи пальцями по обкладинці та перебираючи шершаві сторінки. Тоді повільно опустила погляд на цінник, і очі мої округлилися:
— Скільки? — поправила окуляри, ніби не вірячи власним очам. — Вісімсот? Та ви здуріли! Де мені такі гроші брати? Ох... Доведеться, тобі, книжечко, дочекатися мене до наступної зарплати.
Я стала навшпиньки, щоб покласти книгу назад на полицю, та мені це не вдалося.
— Та постався же ти її! Он, консультантка і та нижча за мене без проблем цю книгу дістала. Чому ж я її поставити ніяк не можу? Не низька ж ніби.
Та після ще кількох невдалих спроб до мене дійшло: справа була зовсім не в тому, що я не дотягувалася, щоб поставити книгу, а в тому, що книги на цій поличці стояли надто тісно, і книга, яку я тримала в руках, щоразу чіплялася обкладинкою за сусідню.
Я змахнула з обличчя кілька неслухняних темно-карамельних локонів і спробувала вільною рукою відсунути сусідні книги, та це було не дуже зручно, і я лише заважала собі ще більше.
Та ось хтось, стоячи позаду мене, розсунув сусідні книги трохи вбік, даючи мені без проблем поставити книжку на своє місце.
— Дяку...ю, — я повернулася, щоб подякувати, і завмерла.
Переді мною стояв високий, стрункий брюнет. Його бурштиново-карі очі за скельцями окулярів на мить зустрілися з моїми, і я одразу відвела погляд.
— Дякую, — повторила я і поскорше відійшла, відчуваючи, що зрадницьки червонію.
Скоро взяла з полиці першу-ліпшу книжку і почала читати анотацію. Однак зміст слів, що я читала, до моєї голови так і не доходив, бо думала я лиш про хлопця, що зараз стояв позаду мене.
«Вродливий», — думала я. «Чи не попросити в нього номер телефону? Ні, я не наважуся. До того ж це хлопці мають першими підходити знайомитися! Ох, що я несу? Двадцять перше століття надворі, ало! Я просто виправдовую свій страх. Та все ж... Чи стане мені сміливості? Треба просто випередити свій страх!»
І перш, ніж встигла повністю усвідомити, що хочу зробити, я глибоко вдихнула і крутнулася на п'ятах.
— Вибачте, чи... — я зупинилася, бо хлопця переді мною вже не було.
Я саме побачила, як він поспіхом виходив із книгарні, говорячи з кимось по телефону, і рушив у невідомому мені напрямі.
— Дурепа! Раніше наважитись не могла? Тепер він пішов. Ох... чи зустрінемось ми коли-небудь? — я опустила погляд на книгу, щоб хоч зрозуміти, що читала весь цей час. — Еротичний трилер? Що? Та я ж таким зроду-віку не цікавилася! Тепер, навіть якщо я йому й сподобалася, навряд чи його симпатія продовжиться щойно, коли він подумає, що я таке читаю. Дурна, дурна, дурна, — побила себе книжкою по голові, та ситуації це аж ніяк не зарадило, тож я лише поставила її на місце.
#4774 в Любовні романи
#1014 в Короткий любовний роман
#249 в Романтична комедія
Відредаговано: 22.11.2026