Експеримент

Першими спрацювали рефлекси, свідомість увімкнулась потім. Із середини, з самого низу живота на старий лінолеум виривалась жовто–зелена желеподібна рідина. Текло з роту, з носу і здається капало з очей. Потік був таким щільним, що не можна вдихнути. Коли вже здавалось що мозок от–от відключиться від кисневої недостачі шлунок спустошився, і хлопець нарешті зробив вдих. Повітря не принесло полегшення, було сперте і смердюче, било в голову отруйними парами. Та все ж дарувало життя.

Треба відкрити вікно, та бракувало сил. Михайло пошарудів в кишенях, дістав два телефона. Свій все ще був розряджений. Дививсь на інший телефон пригадував вчорашні події. Він мав закинути його в степу, натомість телефон знов у нього вруках. Що ж тут коїться. Думки, спогади мов блискавки з’являлись і миттєво гасли. Хлопець не встигав схопитись за жодний спалах.

Треба свіже повітря. Повільно спустив ноги на підлогу. Обережно, бо голова була вразлива немов тонкий кришталь піднявся. Зробив крок і підсковзнувшись у калюжі блювотиння впав. На диво, після удару підлоги в голову, мозок став працювати краще. Піднявся, відкрив вікно. Свіже ранішнє повітря повертало тіло до життя, розганяло кров, повертало здатність думати.

Отже вчора, кинув погляд на телефонний календар і завмер. Не вчора, а ПОЗАвчора! Виходить, що минула вже доба з того часу, як він проходив мимо двору загиблої Ірини, тікав в степ, хотів позбавитись телефону, та щось завадило. Було ще щось. Да, була тітка Ганна, відьма чи хто вона там, яка звідкись дізналась, що телефон Ірини у нього. Але вона нікому не розказала, інакше вже прийшли б з питаннями, і розбудили б обов’язково.

Схоже, що телефон вводить в якийсь транс. Можливо там спеціальна програма чи ще щось. Це цікаво. Треба б розібратись, але обережно. Скинув ковдру на калюжу, що вже вкрилась тонкою кіркою з тріщинками. Вмостився на ліжку став крутити в руках телефон.

Зовнішній вигляд був звичайним, як для смартфона. Шестидюймовий екран з двома камерами, спалах, дві кнопки по бокам, якась китайська підробка, на назві чергової фірми з піднебесної, не став навіть зупинятись. Одним словом, нічого не звичного.

Отже вся справа в програмному забезпеченні. Не вмикаючи, пригадав, що кожного разу він так чи інакше стикався з якимось рок–гуртом. Про цих артистів Михайлу не було нічого відомо. Йому взагалі було байдуже на всіх співаків, а на зарубіжних, схоже норманського походження «вікінгів», тим більше. Та й навряд чи це має відношення до можливостей телефона.

Цікаво, що перший раз його вирубило годин на дванадцять, другий в безпам’яті провів вже добу. Наступного разу відключиться на тридцять шість, сорок вісім? Більше, менше?

Михайлу дуже кортіло знайти відповіді на свої питання і розгадати секрет телефону. Єдиний спосіб - поставити експеримент. Звісно, краще викинути телефон, не вмикаючи і забути. Але потім буде все життя собі докоряти, що не ризикнув, злякався. Цікавість перемогла обережність, план експерименту склався сам собою.

Хлопець під’єднав свій телефон до зарядного пристрою. Увімкнув вже через десять хвилин, не вистачало терпіння чекати довше. Налаштував відео зйомку так, щоб все ліжко потрапляло в об’єктив.

Сам сів схрестивши ноги на ліжку. Видихнув. Увімкнув телефон.

Цього разу грав рокерський мідляк. Здається, таке називається баладами, думав хлопець спостерігаючи за недвижною биркою, на великому пальці ноги, що виглядає з під білого простирадла. Потім з’являється ще одна бирка, и ще одна нога, потім ще, потім ще. Бирки змінюють обличчя, всі як один з синюшнім відтінком і умиротвореним виразом. Ось екран поділився на правильні квадрати, з обличчями і пальцями через один. Упорядкованість руйнується, в музиці з’являються паузи, просто тиша серед нот. Мішанина в картинках, безладдя в музичній композиції скінчились вибухом. Яскраве світло, тиша.