1

Усе моє життя змінили два дні літа. Мені було тоді 17, я входив у тей тип хлопців, котрі носили окуляри, соромилися підійти до дівчат та за словами інших крутих підлітків були ботанами. Я ніколи б не подумав, що один випадок, одна зустріч змінить усе. А взагалі нічого.

Я любив її. Не так, як інші. Якби ви знали, яке вона світло випромінювала з себе. О, ви б усе зрозуміли. Але вона не була пристосованою до життя у цьому жорстокому світі, їй і не було тут місця ніколи. То ж я з певністю почну з того, що любив її, як ніхто інший.

Мої батьки вирішили, що мені як важкому підлітку (хоч я таким не був) слід вийти на вулицю і побачити світ. Тому їх щастю не було меж, коли мене посадили в машину, і ми усією родиною вирушили на дачу до моїх "любих" родичів. Я не міг терпіти свого двоюрідного брата, якому батьки ніколи не казали "ні". Він був розбещений через край. Мені надовго запам'ятався той випадок, коли бабуся нам подарувала однакові іграшки, і цей Єгорчик (а був він геть не маленьким) розтрощив мою іграшку просто через  те, що він хотів мати таку іграшку один. Та йому навіть нічого не сказали, ще й на додачу він влаштував істерику, і всі його заспокоювали. Після того я рідко приїжджав в гості до бабусі. 

Дорога виявилася нудною, я не хотів підтримувати розмову з батьками, через це й одягнув свої навушники марки Marshall і впився жадібно очима в книгу. Я вже й не згадаю, про що вона була. Думаю, це було не так важливо, як те, що сталося потім. Ми приїхали досить швидко на моє здивування. Я не хотів виходити з машини і вирішив  запитати батьків:

- Чи можу я тут тихенько почитати і дочекатися вашого приходу? Ви можете сказати, що мене не взяли, це буде краще для нас усіх, - з повною серйозністю у голосі сказав я.

- Якове, навіть не думай про це, - відмовив батько, глянувши на мене немилосердно.

- І, до речі, ми тут на всі вихідні, ти не можеш вічно переховуватись, - відрізала мама.

Це був кошмар. За цей момент я встиг уявити свого братика, що наїдатиметься досхочу, поки не лусне, тітку, що питатиме за дівчат і стосунки, дядько, тобто чоловік тітки (звик його так називати), що напідпитку лізтиме зі своїми життєвими порадами. Але на мить я згадав про бабусю - єдину близьку людину, котра не вимагатиме від мене ніяких відповідей на безглузді запитання, просто обійме, як дитину, проте в присутності батьків вона завжди говоритиме до мене, як до дорослого без суворості в голосі. 

Мені довелося змиритися з тим, що останні два дні я буду в оточенні ідіотів. Тому мені нічого іншого не залишалося, як вийти з машини і пережити ці два пекельні дні, поглянувши страхам у вічі.

Як тільки мої батьки вийшли з автомобіля, почалася справжня вистава: тітка зі своїм чоловіком та синочком посміхалися на всі зуби і віталися, робили вигляд, наче один за одним скучили. Та це все було несправжнім, адже я добре знав, як тітка Леся ненавидить мою маму, тобто власну сестру. За розповіддю бабусі, між ними з дитинства була якась конкуренція, чи то через любов до своєї матері, чи то так характерами не зійшлися.

Вечері мені не вдалося оминути, як і запитань. На щастя, для мене найважливішими питаннями були: як закінчив навчання, куди збираюся вступати, як склав НМТ. Але ж тітчина допитливість не мала меж, вона промовила:

- Як дівчата? Хтось подобається?

Я кипів всередині, проте в голосі не було жодного сумніву чи нервування.

- Є одна дівчина в школі, - відповів я.

- Та невже, - сплеснула з радості в долоні тітка. І як її звати?

- Віка, - вимовив я абсолютно випадкове ім'я.

Аж ось моя бабуся не витримала цих тортур, де я був прикутий, наче до електричного стільця, і втрутилася, змінивши тему для розмови. Обличчя Лесі відбивало яскраву посмішку задоволення, що так швидко обірвалася через внутрішній протест бабусі. Я був дуже радий, що мене щойно врятували з-під катівні власної тітки.

Коли стемніло і більшість пішла відпочивати, я сидів на подвір'ї будинку, споглядаючи на молодий місяць. До мене підійшла бабуся. Її довге сиве волосся було розплетеним, чого я дотепер не бачив.

- Який гарний молодик. Не правда ж?

- Так, - поглянув я знову вгору.

- Це місце для мене має особливий сенс. Скільки б я тут не жила, краса цих полів, лісів та ставків мене не перестає дивувати. Це повітря лікує усі негаразди та дає сили на щось нове, - мовила вона, кидаючи погляд на кожну тінь деревця чи травинки.

Я лише слухав, дивлячись, як перші зірочки з'являлися на такому чорному небі.

- Такий цікавий місяць, - вголос подумав я.

Він віддавав рожевим відтінком. Поблизу почали квакати жаби та сюрчати коники. Бабуся мовчала як раптом мовила, повертаючи до будинку:

- Це до залучення любові. Довго не сиди.

Я й не пам'ятаю, як довго просидів там. Прийшовши до ліжка, я впав обличчям в подушку, всі давно вже спали.

Наступного ранку я прокинувся близько 11-ої години. Батько з дядьком смажили м’ясо, мама з бабусею накривали стіл, а тітка як завжди догоджала своєму любому синочку, що вже був схожим на відгодовану свиню. Я намагався уникати їх, тому, коли після обіду мій тато вирішив порибалити, взявши чоловіка тітки, я попросився до них. Так вийшло, що в результаті рибу ловив лише я, а вони лиш "контролювали" ситуацію. Аж ось на протилежному березі ставка з'явилася дівчина з високим чоловіком. Її волосся було зав'язане в необережну курдульку, була одягнута, наче щойно прокинулася. Вони про щось розмовляли, сидячи на траві. Ось батько з дядьком пішли собі до будинку, привітавшись з ними. Коли я поглянув в їхній бік, вона пильно дивилася на мене, зриваючи пелюстки зі свіжого бутону троянди. Цей погляд я не забуду ніколи. В мені були змішані почуття, наче щось водночас приємне і щемке було на серці, то ж я почав знову дивитися на вудки, які були вже у воді. Витягнувши одну, я ненароком зачепив її за листя дерева. Я відчував цю її гордовиту усмішку, наче мене проштрикувало сотні голок. Розплутавши ліску, я продовжив риболовити. Через декілька хвилин вони пішли геть.