Епілог

— Шашлик майже готовий! — Бо кричить на весь заміський комплекс.

— Ми не глухі, — бурчить йому у відповідь Варвара.

Віра теж цикає на друга. Мовляв, не будемо заважати людям навкруги відпочивати.

Літо цього року прийшло неочікувано на початку травня. Настільки вже було тепло на вулиці, що хлопці вирішили спробувати воду в річці. Потім не могли вгамувати мурашок на тілі й зупинити стукіт зубів. Але наполегливо всім доводили, що вода справді тепла.

Віра на правах іменинниці нічого не говорить. Тільки закочує очі на це й повертається до молодшої.

— То шо, мені вже можна повертатися до нашої квартири?

— Можна. Якщо сама хочеш. Ми можемо й далі сплачувати тобі орендовану.

— Хочу. Звісно, запропонована вами квартира чудова. Але я скучила за власним ліжком.

— До речі, а чого ви дівчину так довго тримали на тій квартирі? — перепитує Богдан.

— Бо я не знала, чи безпечно взагалі вдома. Наш пречудовий суддя, якому і я частково перейшла дорогу, почав діяти по всіх фронтах. Дякую, що я хоч із роботи й без нього вирішила піти. А от Назаровому ресторану сильно дісталося.

На роботу наступного дня після нападу Віра не виходить. Тільки їде в суд. Вона не хоче підставляти своїх клієнтів. А от з Олексієм прощається простим повідомленням. Щоправда, начальник не квапиться так легко її відпускати. Наполягає на розмові. Віра ж відмовляється від неї до останнього.

Потім все ж, ведена власною цікавістю, пише: «Поговоримо на зустрічі випускників». Просить Назара супроводити її на заході, щоб відчути підтримку й безпеку.

— Віра, я не хотів, щоб усе так вийшло, — починає Олексій без передмов.

— Я теж не хотіла.

— Я серйозно. Родька — мій троюрідний брат. Я хотів, щоб його позбавили прав. Він дійсно поганий батько. Але я не хотів взагалі, щоб ти постраждала.

— Але якогось хєра йому не заважав.

— Заважав. Недостатньо, як з’ясувалося. Але заважав.

— Ти спер у мене ключі від дому?

— Що? — очі начальника розширюються. — Ніколи!

— Поліція не знайшла доказів злому квартири.

— Бо Родька — спец по таких штуках. Він раніше виробляв ключі. Думаю, підібрати комплект для нього — не складно.

— Але ж ти знав, що це він. І ти точно знав, що до мене у квартиру проникли.

— Знав. Але я поговорив із братом. Він обіцяв зупинитися.

— Гаразд. Олексію, я до тебе зараз претензій не маю. Тільки й працювати на тебе не буду більше.

Ключівський намагається ще з нею поговорити. А Віра все для себе вже вирішила.

Назар її підтримав. Взагалі спочатку пропонував посидіти вдома й відпочити. Проте Віра швидко пішла в приватну практику. Несподівано виявилося, що вона встигла напрацювати собі гарну репутацію.

Родіону в результаті дали три роки. А от із паном суддею все так легко не закінчилося. Він досі сидить у СІЗО, щоправда, без права внесення застави.

— Та годі, що цей суддя ще може зробити? — включається в бесіду Аліска. Їх із чоловіком і донькою Віра теж запросила на день народження.

— Не знаю, — знизує плечима. — Але й ризикувати єдиною сестрою я не хотіла.

— Теж правильно, — погоджується з нею Бо.

Назар же просто киває. Він погоджується з усім, що говорить дружина. Принаймні — не сперечається з її тезами. А потім пропонує перейти на іншу тему. Все ж зібралися всі заради іменинниці, ну і ще трохи — заради перших шашликів на природі.

Віра теж не сперечається з чоловіком. Який сенс у цьому, якщо вони не можуть одне без одного?

____
Дякую всім, хто був з цією книжкою весь час. Він був складний: купа ракет, зруйнований будинок і депресія. Але тримаємося.

Бажаю вам мирного неба 🖤

Підписуйтеся, аби не пропустити новинку. Бо на цьому тижні почнеться викладка книжки про Варвару)