Глава 22. Гіперболізація, кава й таємниці

Віра закидає в машину чоловіка сумку. Сама ж чекає на Назара біля автівки. Підпалює цигарку, затиснуту губами. Звісно, за п’ять хвилин прийде Гаєвський, відчує запах цигарок і буде знову читати дружині лекцію про шкоду паління. А Віра на це тільки затисне плечима й скаже, що життя занадто бентежне зараз.

Насправді Вірі не подобалися цигарки. Але її заспокоював насичений запах і сам процес паління. Назар ще більше зітхав, коли дружина вибрала не тонкі дамські цигарки, а величезні й міцні. Абсолютно мужицькі.

Телефон Віри розриває її думки.

— Слухай, ну всьо, чекаємо завтрашнього дня, — радісно видає Соломія. — Увечері виходить на нашому каналі розслідування. Я думаю, наші топові блогери його підхоплять. А далі — справа за державою. Але впевнена, що голови полетять.

— Дай Боже, щоб не наші, — зі смішком видихає дим Віра.

— Не нервуй. Але раджу післязавтра взяти собі вихідний. Проведи день із чоловіком, наприклад.

— Дякую. І за пораду, і за допомогу.

— Та годі, мені за це гроші платять.

— Але все одно дякую.

Коли повертається Назар, дівчина вже встигає договорити й закинути до рота жуйку. Варто дякувати чоловіку за те, що він просто морщиться, але більше нічого не говорить. Він же бачить, у якому стані перебуває Віра вже котрий день поспіль. Розуміє, що її нервування треба вгамовувати найпростішими методами. І навіть якщо він ці методи не приймає, сперечатися не буде.

— Завтра все буде.

— Ти про розслідування?

— Угу.

Назар накриває долонею гостре коліно дружини. Не відвертається від дороги, але й не може проігнорувати внутрішні вібрації Віри, що розходяться по всьому салону машини.

— Сподіваюсь, у тебе теж не буде більше проблем із рестораном.

— Будемо сподіватися, — слабо усміхається Назар. — А тепер повернемося до попереднього питання.

— Ти про те кляте дзеркало? — одразу ж розуміє Віра.

— Угу. Ти знайшла якісь зачіпки?

— Ні. До мене на роботу приходив один раз чоловік.  На емоціях щось кричав. Але хто він і що хотів, ніхто сказати не може. За описом це може бути хто завгодно.

— Трясця.

Назар блимає очима кілька разів на світлофорі. Віра знає, що йому теж важко. Якби ці питання були в компетенції Гаєвського, він давно б уже проаналізував всіх її клієнтів. У своїй безпорадності Назар почувався дискомфортно. І це вчергове підкупало серце Віри.

— Можливо, він вже передумав мені мститися?

— Чи готує геніальний план нападу.

— Не гіперболізуй. Я точно не вела жодної справи, де була б реальна потреба так мститися.

Назар тільки кидає на дружину швидкий погляд. Але Віра одразу розуміє, куди їй із раціоналізмом треба йти.

— Ти не заспокоїшся, поки ми не знайдемо того, хто це зробив?

— Угу.

Віра відвертається до вікна й задумливо розглядає гірлянди, які ще не зняли. Хоча весна прийде з дня на день. Вже час тюльпани виставляти, а не вогниками прикрашати заклади. Машина ліниво й повільно пливе в транспортному потоці. А це заважає Вірі логічно розмірковувати. Вона вже сотню разів прокручувала в голові ситуацію з дзеркалом. І сотню разів не знаходила відповідей.

Знала б вона, що відповіді лежать занадто високо, щоб вона зі своїм зростом їх побачила…

***

— Алісо, я не розумію тебе, — Віра зітхає й відкидається на кріслі. Дивиться на подругу через букети квітів, які в ресторані Гаєвського стояли сьогодні на кожному столику на честь Міжнародного дня боротьби за права жінок. Хоча сама Віра категорично була проти того, щоб називати цей день «святом краси й весни», а різноколірні тюльпани у вазі все одно задавали правильний настрій.

— Мабуть, тобі й не треба мене розуміти.

— Та ні, я вже хочу розібратися. Тобто ти хочеш, щоб чоловік зробив тобі знову пропозицію, а він у цьому напрямку й не думає?

— Так.

Подруга підтискає губи й зводить брови до перенісся.

— Пройшло ж усього нічого.

— Ваше розслідування вже тиждень як вийшло. І суддю цього звільнили.

— На практиці тобі скажу, що звільнення взагалі нічого не означає. Він-то на волі ще.

— Так Рома все одно вже давно забив на конспірацію. Ми ж із ним разом їздили в Карпати на тиждень. 

— Ну так, логіки в діях твого чоловіка навіть я не помічаю.

Аліса механічними рухами виделки шматує котлету на дрібні частинки. Ніби уявляє, що цю екзекуцію проводить на власному, хоч і не законному, чоловікові.

— З іншого боку, — говорить Віра, — ви все одно ж разом. Яка різниця, чи наявний умовний штамп десь? Тим паче в наших паспортах і так штампів нема. Та й прізвище ти після розлучення залишила його.

— Не знаю. Я хочу назад у законне володіння Романа.

— Ти диви, пан Енгельгардт на мінімалках. Сумно, що чоловіка твого не Тарасом звуть.