Глава 11. Ялинка, божевільна й таємниці

Говорять, що коли життя підкидає тобі лимон, треба йти за сіллю й текілою. Віра ж пішла за ялинкою. А лимон відклала на імбирне печиво.

Вона не знає, навіщо зараз іде до супермаркету за ялинкою. Вона не знає, звідки виникло бажання терміново прикрасити квартиру до свят. Але воно, те бажання, було настільки потужним, що Віра не могла перед ним встояти. Воно ніби переповнювало її.

Гаєвська впускає в легені холодне повітря з морозом. Учора знову насипало снігу. Віра не пам’ятає, коли востаннє місто було настільки красивим. Зазвичай опади взимку ляпками прикрашали сіре місто й танули за кілька днів. Дівчина приємно мружиться під сонцем.

Можливо, вона просто збожеволіла? Психіка в неї настільки гнучка, що просто викинула з пам’яті всі негаразди? Або ж навпаки: емоції настільки перенасичували дівчину, що мозок не витримав і тимчасово заблокував її спогади? Як банк блокує картку клієнта, щоб зберегти свої кошти.

Вона просто збожеволіла. І це пояснення саму Віру влаштовувало. Принаймні їй стало легше від прийняття.

Коли Назар на її сповідь нічого не відповів, вона відчула одночасно полегшення і порожнечу. Начебто вона викинула всі свої емоції, які тягли грудну клітку до землі. А простіше не стало. Місце всередині одразу ж зайняла байдужість.

Вона не покидала Віру, поки та спостерігала, як ще чинний чоловік встає з-за столу, кидає втомлене «потім поговоримо» і йде. Вона залишається з Гаєвською, поки та прибирає зі столу, машинально повертає всі перевернені під час пошуків флешки речі. Вона ж затримується доти, поки Варя не скидає фотографію з клубу. Сестра стверджує, що тут все безпечно й балончик не знадобиться.

А потім Віру залишає й байдужість. Дівчина опускається на ліжко у своїй кімнаті й виє. Закидає голову вгору й реве, що вистачає сил. Навряд чи сусіди були б раді її перфомансу, але на той момент Вірі не до чужих вух. Дівчина виплакує всі сльози. Замовкає тільки тоді, коли сил не залишається навіть на схлипи. Засинає сидячи, притулившись спиною до стіни за ліжком.

І ось вранці в неї з’являється дивне бажання перекроїти своє життя, ніби те — невдалий варіант дизайнерської сукні, а Віра — кравець. Проблема лише в тому, що голку з ниткою вона в руках тримати не вміє.

Телефон у кишені дзенькає вхідним повідомленням. Дівчина стягує зубами рукавичку, щоб одразу подивитися. Навіть у вихідні вона не дає собі повноцінного відпочинку. Все в роботі.

«Привіт. Навіщо ти полізла в цю справу? Я ж попереджав тебе, що меж у законодавстві тут не буде».

Роман Сердюк — не з тих людей, які будуть довго кружляти в розмовах. Усе одразу в лоб видає. Вірі й не треба пояснювати, що чоловік має на увазі. І так все зрозуміло.

«Привіт. Я ще нікуди не лізла».

Вона дійсно тільки зателефонувала Олі. І все, жодних дій. Пару днів тому вони з приятелькою ще попили кави в ресторані навпроти суду. Ольга тільки вчергове затиснула плечима, мовляв, усе тут зшито білою ниткою. Іншої інформації Віра не витиснула з жінки. Вони допили каву, обговорили плани на свята й розішлися.

«Не лізла? А хто для тебе все винюхував і ще передавав інформацію?»

«Так це банальна жіноча цікавість, не більше».

«Угу, тільки коли тебе затиснуть десь за кутом із погрозами, ніхто не буде дізнаватися твої мотиви».

Так ось, де зарито собаку. Віра все намагалася зв’язати в голові крадіжку флешки з сумки й напис на дзеркалі. І все думала на своїх клієнтів поточних. А причини в цих подій можуть бути різними!

Боже, як вона встигла вляпатися в усе й одразу? В кінці літа в неї вже був такий період. Але там просто треба було розібратися з двома клієнтами, які вирішили перевірити її на стресостійкість, коли самі засумнівалися в її профпридатності.

«А тепер, коли я вже вв'язалася в цю справу, ти можеш мені детально пояснити корені проблеми?»

«Ти зовсім відбита?»

Віра не ображається на повідомлення Романа. Вона дійсно відбита. І божевільна. Вона ж це сама вранці прийняла.

«Не зовсім. Інакше я б не через Олю з’ясовувала питання. Так що?»

«Ми можемо зустрітися. Але тільки з тією метою, що я тобі ляпаса дам».

«Пане адвокат, ви й самі знаєте, що за це є відповідальність».

«Я себе виправдаю».

Вони домовляються про зустріч. Віра особливо й не сподівається, що Роман вивалить ось так просто всі факти. Гаєвська поки не розуміє, що це за людина. Як викладач він їй подобався. А потім вона чула про Сердюка тільки як про чоловіка подруги. Звісно, від самої подруги. Знала, що той любить кататися на борді, дає доньці розмальовувати його дитячою косметикою й може відповідати на питання про роботу в будь-який час доби.

В останню їхню зустріч Віра так і не змогла зрозуміти, наскільки Сердюка варто вважати хитрим. Чи буде він юлити? Здається, він прямолінійний. Але й будь-яка прямолінійність може бути лише пилом.

Коли Гаєвська приходить у магазин, її бажання купувати новорічний настрій майже на нулі. Вона знову занурилася в роботу. Обдумує власну безпеку. Адже так і не змогла зрозуміти, хто пробрався до її квартири. Час від часу при зустрічах із клієнтами говорила натяками й дивилася на їхні реакції. То питала, чи не знають, де купити дзеркало гарне, чи то звертала увагу на червону помаду на обличчі жінки.