Глава 3. Мені не потрібна дірка для собаки! 

Віра малювала собі картинки набагато гірше, ніж побачила в реальності. Вона не сильно любила дивитися трилери з кривавими сценами. А всі, що вона бачила, і так чудово закріпилися в її пам’яті. Тож поки вона збиралася до Аліси, уявляла собі найгірші сценарії.

Коли Гаєвська заходить до десятої палати травматологічного відділення, вона дає собі настанову ніяк не реагувати. Просто залишатися байдужою й удавати, що подруга гарно збереглася попри те, що вона зараз у травматології. Алісі зайве співчуття буде неприємне. А Віра тут для того, аби показати свою суцільну підтримку.

Аліса тут не одна. Поруч з нею зайнято ще два ліжка. Віра звикла сканувати простір на предмет небезпечних явищ. Параноя її завжди змушувала це робити.

— Привіт, — киває подрузі.

Аліса слабо усміхається. Робити це їй, мабуть, боляче: прямо над губою налився насиченим сливовим відтінком синець. Садно з чола заходить на брову. Пов'язка на ребрах проступає через тонку тканину футболки. А біле волосся, зазвичай охайне й вкладене, зараз звисає в брудному хвостику.

— Як, не дуже виглядаю? — сміється Аліса.

— Чому? Ось коли я переп’ю, ото не дуже. Очі запливають, руки трясуться. Минулого разу навіть десь ніготь зламала, а не зрозуміла взагалі де. Найобразливіше — тільки три дні як зробила, — несе абсолютну нісенітницю Віра, аби заговорити зуби. Іноді це діє як терапія на людину. — А це так, легкі штрихи.

На Алісу це діє. Подруга навіть ще ширше усміхається.

— А чого ти мені цю фотографію не скинула?

— Щоб я ще це комусь показувала? Тільки в кошмарах моєму косметологу. А якщо серйозно, — Віра влаштовується на край ліжка, — то що трапилося?

З обличчя Аліси одразу ж сходить натяк на радість. Вона ніяково оглядається на сусідок, а ті вдають, що не слухають. Хоча Віра впевнена, локатори націлені зараз тільки на них.

— Мені просто треба розлучитися. Жодних претензій у нас із Романом одне до одного немає. Просто є дитина. З нею тихо розлучитися не вийде.

— Тобто в тебе немає претензій? — Віра киває на обличчя подруги. Вона ані на грам не вірить у це.

— Немає, — вперто продовжує Аліса.

— Кхм. Звісно, зараз можна не з’являтися в залі суду, якщо у вас немає претензій одне до одного. Але, Алісо, якщо ти в такому стані в травматології, то щонайменше ця інформація може потрапити до судді. Це я тобі кажу зараз із боку законодавства й практики. А якщо говорити з боку психології та здорового глузду, твій макіяж у принципі зараз не схожий на відсутність претензій.

— Це не Роман, — бурчить дівчина.

— Ще краще, — Віра затискає перенісся між великим і вказівним пальцями. Це їй допомагає зазвичай зосередити увагу. Потім поправляє окуляри на носі й дивиться на подругу. — Я думаю, що як адвокат твій я маю право знати.

Аліса стріляє поглядом у сусідок по палаті. Мовляв, говорити при них вона не може. Віра підтискає губи. Говорити вже про те, щоб Аліса вийшла з нею в коридор чи дійшла до кафетерію на першому поверсі, взагалі неможливо. Здається, що подрузі й лежати важко.

— Гаразд, з ким зараз Поліна?

— З моєю мамою.

— Тебе хтось змушує саме подавати на розлучення?

— Ні, — відповідає так швидко, що Віра розуміє — саме це й відбувається. Господи, що ж трапилось у цій милій з усіх боків родині?

Віра вже експресивніше дивиться на подругу. Мовляв, я маю все це знати. Аліса ж очима знову показує на сусідок, що занадто тихо причаїлися, і теж підтискає губи. Невербальна баталія закінчується не на користь Гаєвської.

— Гаразд. Мені потрібні ваші з Романом дані й потім твій підпис.

— Так, зараз.

Аліса тягнеться за телефоном на тумбі. Скидає Вірі в месенджері копії всіх документів родини. А потім робить приписку: «Не злись на мене. Я правда при них нічого детальніше не можу пояснити. А писати це — надто довго. У мене болить зап'ястя». 

— Гаразд, — Віра відповідає їй вголос. — Ти як себе взагалі почуваєш?

— Мабуть, трішки краще, ніж виглядаю.

— Тобі, можливо, щось принести? Ліки, їжа, розваги?

— Нічого, дякую, — усміхається втомлено. Наче розмова її знесилила.

— Гаразд, я тоді тобі напишу, відзвітуюся. Сподіваюсь, тобі стане краще зовсім скоро. І ми вип’ємо кави внизу, так?

— Теж на це сподіваюся.

Віра виходить з палати подруги теж утомленою. Чергова безсонна ніч. Вчора через снігопад робітники, які мали замінити двері в її квартирі, банально не приїхали. Коли ж Гаєвська їм телефонувала зі скандалом, назвали відверто скажену суму за виїзд у непогоду. З такими тарифами Віра з принципу хотіла вже сама шукати відео, як поміняти двері у квартирі. Відвернули від цієї ідеї тільки декілька стаканів коньяку в ній. І Варвара, яка скептично дивилася на сестру.

Тож нічка в неї видалася знову з хвилюваннями й тривогами про власну безпеку. Обійшлася цього разу без тазика з водою. Ще одного потопу їхній старий ламінат у коридорі може не витримати.

Віра спішить до суду. Алісу вона внесла у свій щільний графік між двома засіданнями.