Глава 1. Криваві написи, сімейні драми

Червоні розводи на дзеркалі, на диво, не лякають Віру. Вона вивчає їх із байдужістю. Хоч ті й схожі на кров. Так само байдуже дивиться на залишки своєї червоної помади. Шкода тільки грошей за косметику. Цю помаду Віра купувала собі давно, за шалені кошти. Користувалась нею рідко — на свята зберігала. А тепер ця помада залишилась буквами на дзеркалі. Кривавим написом.

«Не пхай ніс в чужі справи».

Віра роздивляється це феноменальне явище для власної квартири. Чого тут тільки не було за історію існування житлоплощі, але по дзеркалах помадами ще ніхто не писав. Дівчина скидає чоботи з ніг, вішає пальто в шафу, хоч на плечах і залишаються мокрі плямки від сніжинок.

А потім знову дивиться на криві літери на дзеркалі. Віра так втомлена, що не хоче зараз зайвий раз скандалити з молодшою сестрою за цю витівку. Варвару за два тижні чекає повноліття. А коники в неї досі залишаються на рівні ображеного підлітка. Треба було вранці прочитати лекцію їй за сніданком про нахабну поведінку й погану компанію, як увечері на неї чекає ось таке «привітання» від сестри.

Помаду шкода. Віра дивиться на тюбик і стримує сльози. Червоний їй пасує. Так принаймні говорив раніше Назар.

А зараз її життя розчавлене, як червона каша по дзеркалу. Віра закидає голову до стелі й часто блимає. Не можна давати собі слабину. Навіть якщо хочеться залити сльозами квартиру знизу.

Гаєвська поправляє круглі окуляри на носі й іде на кухню. Стягує по дорозі через голову светр. Вовна пошкрябала їй усю спину жорсткими нитками. І хоча Віра полюбляє порядок, зараз із задоволенням закидує одяг на крісло в кухні. Вона не хоче прибирати. Вона зараз хоче каву. Або вино. Чи краще — коньяк.

Важкі напої в неї не водилися. Віра тільки нещодавно повернулася на квартиру, яка залишилась їм із сестрою від батьків. І ще не встигла тут завести мінібар. А молодша, дякувати Богові й нестерпності до міцного алкоголю, таким не балувалась.

Залишається тільки кава. Віра вбухує подвійну дозу. Їй подобається смак, від міцності якого зводить вилиці. Назар на такі її вподобання завжди тільки крутив пальцем біля скроні й розводив свій напій молоком. А зараз ось ніхто не критикує її схильності. Можливо, в розлученні з чоловіком є щось приємне.

Віра схоплює шпилькою недовге волосся. Якщо щось дівчині й досталося від матері, так це густе пряме волосся. В іншому вона була копією батька. Шоколадні пасма Назару теж подобалися. А зараз Віра думає, щоб викрасити їх у білий. А що? Експерименти з зовнішністю потрібні. Зазвичай дівчата стрижуть каре після невдалих стосунків. У неї така зачіска зі школи. То треба дивувати іншим.

Сідає за обідній стіл, як була: в бюстгальтері й синіх офісних штанах. Хапає тишу, поки може. Зараз додому повернеться Варвара. І як би Вірі не хотілося завершувати цей день новою лекцією з нотами моралі, дзеркало відмивати сама вона не хоче. Скандалу, чергових криків їм не уникнути.

Це і гарно, що Варварі скоро вісімнадцять. Якби вона була молодша, сусіди б точно повідомили в службу, що у двадцять другій квартирі бійки й знущання з дітей. Віра б себе захистила: не дарма вона гарний адвокат. Але тягнути роботу в дім вона не збиралася.  Тим паче виправдовувати їхні з сестрою вербальні баталії.

З сестрою вони ще два роки тому домовилися: Варвара живе самостійно на батьківській квартирі, Віра її забезпечує. А коли в житті Гаєвської з’явилось розлучення, дівчина повернулась назад. До своєї кімнати з односпальним ліжком і шпалерами у рожевих ведмедиків. І до сестри, яка вже звикла жити сама. Віра це розуміє. Чесно, розуміє. І навіть цим себе час від часу обсмикує, щоб не сказати зайвого.

Тільки аргументує сестрі, що вони обидві — повноправні власниці квартири після смерті батьків. Попри закону навіть Варя не змогла піти. Просто стискала губи в одну тонку смужку й важко дихала. Віра на це й не реагувала. В адвокатській практиці так кожен третій поводиться часом.

Момент, коли клацають двері в коридорі, Віра не пропускає. Так само байдуже відпиває каву й чекає на появу сестри.

— О господи! — скрик із коридору змушує Гаєвську тільки слабо посміхнутися.

Варвара з’являється вже за пару секунд. У розстібнутому пуховику й панамі. Вона встигла тільки стягнути черевики.

— Це що за хєрня в коридорі? — тиче пальцем у бік поневірених меблів.

— А я це від тебе хочу почути.

— А я тут до чого?

— Ти хочеш сказати, що я намалювала цей шедевр наскельного живопису?

— Ні, бляха, я! — кричить сестра.

— Варь, давай будемо дорослими. Я визнаю, що вранці погарячкувала. А ти визнаєш, що мою помаду чіпати було не варто й помиєш дзеркало.

— Трясця! — Варя зривається з місця й біжить до кімнати. Віра на це закочує очі, але йде слідом. Сестра бігає по кімнаті: від ноутбука до комода.

— Що ти робиш?

— Дивлюся, чи не пограбували нас!

— Що?

Повільно, але Віра починає усвідомлювати. Навряд чи навіть Варвара з цим жартувала. І якщо це не Віра продемонструвала в коридорі безбожне ставлення до косметики, і якщо це не Варвара, то…

Лайка виривається з рота Віри природно, наче кожен день вона вправляється у вульгарних словах. Хоча Гаєвська й не підтримує цю тенденцію, на відміну від молодшої. Сама біжить до своєї кімнати. Техніка, прикраси, гроші, документи — все на місці.