- Глава 11 -

Артур обирає дорогий ресторан з величезною терасою. Тут шалено романтично, багато закоханих пар і ми з моїм босом. Беру в руки меню і думаю, чого такого смачного можна з’їсти. Тільки от мене бентежать назви страв, в яких я абсолютно нічого не тямлю. Боюсь замовити якийсь делікатес типу жаб чи ще чогось.

– Допоможеш з вибором? – прошу Артура. – Я нічого не розумію. 

– Любиш пасту? Чи м’ясо? А може рибу? – перераховує мій бос, а в мене слина в роті з’являється. 

– Я все люблю, – кажу. – Головне, щоб була нормальна їжа. 

Артур киває і сам робить замовлення на нас двох. Дуже сподіваюсь, що принесуть мені все з перерахованого і я смачно поїм. 

– У тебе чудовий апетит. Не розумію тільки, куди все це влазить, – усміхається.

– Я не завжди так багато їла, – кажу. – Коли переїхала сюди, прокинулася жага до їжі. Тепер не можу себе зупинити. 

– Зрозумів, – киває Артур. 

– Може тепер ти мені поясниш, чому не захотів їсти один? – питаю. – У мене правда було побачення.

– Пробач. Я компенсую зіпсоване побачення смачною їжею, – відповідає. – А чому не хотів їсти один… Не люблю їсти на самоті. Така відповідь тебе влаштує?

 – Ні, звісно, – фиркаю. – Але нехай буде! 

Нам приносять їжу, і я повністю перемикаюсь на неї. Розумію, що Артур не буде ділитися зі мною своїми проблемами. Ну і нехай. Я правда хотіла його вислухати. 

Страви, які замовив Артур – шалено смачні. Їм – і мало не муркочу від задоволення. 

– Я тобі прощаю! – радісно тут. – Тут неймовірно смачно.

– Я знав, що ти оціниш, – усміхається. Сам Артур їсть повільно і без особливого апетиту. Схоже, у нього дійсно якісь проблеми. Шкода, що зі мною не хоче ділитися. 

Вечеря проходить спокійно і тихо. Артур думає про щось своє, а я їм, поки не охололо. Коли ж відчуваю себе надутою кулькою, вирішую зупинитися. Це вже явно перебір. 

Збираємось піти, коли Артур оплачує рахунок, але несподівано помічаємо в залі Агату. Дівчина прийшла не одна, а з чоловіком та жінкою старшого віку. Швидше за все, це її батьки. 

Дивлюсь на Артура, котрий поверхнево залишається спокійним. Він стоїть біля мене і спостерігає, як Агата до нас наближається. 

– Артуре, який сюрприз! – радісно усміхається. – А ми з батьками повечеряти прийшли. Складеш нам компанію?

– Я вже йду, – сухо відповідає. Батько Агати тисне йому руку, і Артур відповідає. Її батьки здаються мені нормальними, адекватними людьми. Шкода, що сама Агата якась дивна. 

– Тату, може, ти попросиш Артура з нами залишитися? – Агата на батька напосідає. 

– Артуре, що скажеш? – питає чоловік.

– Дякую, але ми вже йдемо. Був радий вас бачити, – Артур ще раз тисне руку і першим прямує до виходу, а я за ним. Йому важко бачити цю Агату, а ще її батьки поруч. 

Артур і так не в настрої сьогодні, а тут таке… 

– Додому мене відвезеш? – питаю. 

– Звичайно, – спокійно відповідає. – До речі, Рито. Завтра нічого не плануй. Ми з тобою йдемо на світський вечір.

– Що? – розгублено питаю. – Який ще світський вечір? Я просто помічниця твоя. 

– Саме тому ти маєш мені допомогти, – заявляє так, наче в цьому немає нічого дивного. – По подібних заходах дівчата наче мухи липнуть до молодих чоловіків. Якщо я буду з тобою, ніхто липнути до мене не буде. 

– Тобто у мене буде місія відганяти від тебе надокучливих мух? – перепитую. 

– Саме так, – усміхається. – Завтра на твою карту прийде певна сума, щоб ти змогла купити сукню і все, що треба. Я заберу тебе о шостій. Не запізнюйся тільки. 

І що тут скажеш? Я просто не можу відмовитись. Страшно трохи, адже я ніколи на подібних заходах не була, але якщо Артур готовий все оплатити, то чому б і ні?

– Слухай, а може тобі варто дівчину собі знайти? – випалюю, коли ця думка з’являється в голові. – Тоді й проблем стане менше. Інші дівчата не будуть чіплятися. Буде компанія для вечері й бабуся не діставатиме питаннями про онуків. 

– Ти так багато плюсів навела, – Артур зупиняє автомобіль біля мого під’їзду і повністю повертається в мій бік. – Але є один великий мінус. Я не довіряю більше дівчатам та жінкам. Не хочу, щоб мені знову розбили серце. 

– Не всі такі, як ця Агата! – випалюю. – Навколо багато гарних і щирих дівчат. 

– Це ти про себе зараз? – Артур уважно мене розглядає, а я ніяковію. 

– Звісно ні, – кажу. – Я не твого рівня. 

– Думаєш, для мене це має значення? – дивується. 

– Для тебе може і ні, але для твоїх рідних – так, – відповідаю. – Мені треба йти. До завтра, Артуре. І дякую за вечерю. 

Він нічого не відповідає. Чекає, поки піду, і залишає мій двір. Все ж таки дивний Артур. Сам собі напридумував проблем. Я впевнена, що він обманює сам себе. Не можна жити й нікого не кохати. Мені також зрадили, але життя на цьому не закінчилося.