- Глава 10 -

Доводиться залишити таку хорошу компанію. Артур підводиться першим, а я за ним. Прощаюсь з Мілою, і дівчина міцно мене обіймає. Навіть Клара – мама Артура, тисне мою руку, і її чоловік Віктор також. 

– Була рада з вами познайомитися, – кажу до бабусі. 

– Я теж, – киває. – Набирайся сил, дівчинко. У нього онука жахливий характер. 

Артур знову закочує очі й залишає зал, а я за ним. Скажу чесно, його родичі мені сподобалися. Вони цікаві й кожен по-своєму особливий. Одна тільки бабуся чого варта. 

– Ти не дав мені поїсти! – бурчу, поки йдемо до автомобіля. 

– Ми сюди не їсти їхали, – випалює. 

Фиркаю і відкриваю двері автомобіля, а тоді згадую, що робочий час закінчився й Артур не зобов’язаний везти мене додому. 

– Сідай. Підвезу! – командує, і я усміхаюсь. 

Сідаю в салон і чекаю, коли це зробить Артур. Тільки от він не поспішає. Йому хтось телефонує, і хвилин п’ять мій бос топчеться біля автівки з широкою усмішкою на обличчі. Чесно кажучи, дуже дивно бачити його таким щасливим. Одразу виникає питання, хто ж там на іншому кінці змушує Артура усміхатися. Навіть поруч з рідними він таким щасливим не був. 

– Дивно бачити тебе таким радісним, – кажу, коли він сідає за кермо. – Невже у тебе таки є кохана дівчина? 

Питаю і сама собі не вірю. Ми ж переспали не так давно. Не думаю, що Артур з тих, хто буде зраджувати. 

– Це моя подруга. Дуже близька, – відповідає стримано. – До речі, вона була моєю помічницею, поки не вийшла заміж і не повернулася в Україну. 

– Нічого собі, – це дійсно дуже цікава історія. В Артура є подруга, але немає дівчини. І чого мене це так тішить? 

На цьому хвилинка зізнань закінчується, і Артур поринає у свої роздуми, а я у свої. Дістаю телефон і заходжу в пошту. Не часто це роблю, але зараз наче тягне щось. Відкриваю і бачу чергове повідомлення від тата. 

Вагаюсь, чи варто відкривати, а тоді роблю це. Знаю, що потім шкодувати буду, але… вже пізно. 

“Ти погана донька. У мене проблеми через твій дурнуватий вчинок. Повертайся, якщо не хочеш бути винною у моїй смерті.”

Просто прекрасно! Тепер ми перейшли до шантажу! 

Знову видаляю повідомлення і кидаю телефон в сумку. Хорошого настрою як не було, і все через те, що не змогла просто видалити це кляте повідомлення. Я ж заблокувала його після першого повідомлення, а потім знову розблокувала. Не змогла так. А дарма. 

– Щось сталося? – питає Артур, а я тільки зараз згадую, що він сидить поруч.

– Все добре. Не зважай, – бурчу. 

– Точно? – перепитує. – У тебе так різко змінився настрій. 

– Таке буває. 

Відвертаюсь до вікна, тому що не хочу, щоб Артур діймав мене питаннями. До цього моменту йому взагалі байдуже було на мене, а тут цікавість прокинулась. 

Добре, що до мого будинку недалеко. Всього десять хвилин – і автівка зупиняється. Хочу вийти, але Артур мене зупиняє.

– Май на увазі, що я можу викликати тебе навіть у вихідний, – заявляє. 

– Це ти так хочеш настрій перед вихідними зіпсувати? – питаю. – Ну дякую.

 – Тепер можеш йти, – Артур усміхається, а мені кортить показати йому язика. Таке відчуття, що в ньому живе одразу дві особистості. Одна дивує, а інша бісить до зубного скреготу. 

Залишаю салон і йду додому, не озираючись. Автівка їде, і я одразу прошу всі вищі сили, щоб Артур не діймав мене на вихідних. Але, знаючи його, не варто сподіватися на щось хороше. 

Як тільки повертаюсь додому, показую Лізі повідомлення. Звісно, вона дратується не менше, ніж я сама. 

– Чому ти його не заблокувала? Це ж шантаж чистої води! – випалює. 

– Заблокувала, – зітхаю. – А потім розблокувала. Мабуть, я дурепа, але до останнього вірила, що тато зрозуміє свою помилку і попросить пробачення. 

– Мені шкода, – Ліза обіймає, а я починаю ревіти. Чомусь так сумно стає. 

Одразу згадую родичів Артура. Вони милі, але сам Артур не хоче проводити з ними час. Цікаво, що б він говорив, якби у нього був такий тато, як у мене.

– Чим завтра займемось? Може в кіно? – питає Ліза за вечерею. 

– Якщо з твоїм хлопцем, то ні, – кажу. – Не хочу бути третьою зайвою. 

– Тоді я попрошу його взяти з собою друга, – підморгує Ліза. – Це ні до чого тебе не зобов’язує. Просто гарно проведемо час.

Вирішую погодитись. А що? Краще вже в кіно, ніж киснути вдома і мучити себе роздумами. 

В суботу до обіду разом з Лізою прибираємо, а потім збираємось на подвійне побачення. Це так Ліза його називає, а для мене це просто зустріч зі знайомими. Хлопця Лізи я знаю, але не так, щоб добре. Вони разом майже рік, але до нашого переїзду спілкувалися здебільшого через інтернет. 

Тепер подруга щаслива, адже Марк поряд. До речі, це саме він допоміг мені з роботою. Треба буде подякувати йому за це. 

Неабияк тішить те, що Артур сьогодні не телефонує. Схоже, совість прокинулася і він вирішив не діймати мене на вихідних.