- Глава 9 -

Від кави Артур таки не відмовляється. До обіду випиває три чашки, а мені доводиться всі вікна відкрити, щоб вивітрився цей аромат. Починаю хвилюватися з цього приводу. Раніше ніколи не було відрази до запахів, а тут якийсь нонсенс. 

Обідати йду з Сандрою. Вона мене запрошує. Заодно вирішую розпитати про моїх попередниць. Після запитання Роберта і самій цікаво стало, чому Артур так часто змінює помічниць. 

– Артур дуже вимогливий, – розповідає Сандра. – Пунктуальний. Його дратує, коли в людях цього немає. Мабуть, це і є причина. Не зійшовся він з колишніми помічницями, от і звільнив їх. 

Так Артур і зі мною не сильно сходиться. Видно, що моментами я його дратую, але нічого, терпить. 

– Вчора я познайомилася з його мамою, – розповідаю. – Цікава жіночка.

– О, Клара така! – усміхається Сандра. – Вона Агату на дух не переносить. Думаю, якби ці двоє зустрілися, Клара відтаскала б колишню сина за волосся. 

Навіть не сумніваюсь в цьому. Клара дійсно жінка бойова. 

Після обіду настрій у мене чудовий. Повертаюсь у приймальню, поливаю вазони й рахую, скільки ще годин залишилося до кінця робочого дня. 

Дзвінок телефону змушує мене підстрибнути. Навіть не дивуюсь, коли чую голос Артура. Мабуть, він не ходив на обід. 

– До мене зайди!

– Слухаюсь, – бурчу і кладу слухавку. 

Беру свій записник і прямую до кабінету. Артур сидить за столом і нервово стукає пальцями по столу. Точно сталося щось… 

– Щось не так? – питаю обережно. 

– Виникла проблема, – зітхає втомлено. – Сьогодні день народження у моєї молодшої сестри, а я забув. Треба купити подарунок. 

– Ви хочете, щоб я це зробила? – дивуюсь.

– Ну ти ж краще розбираєшся у цих жіночих штучках, – кривиться. 

– Цікавий аргумент, – усміхаюсь. – Можете більше про неї розповісти? Що вона любить?

– Ну… Звати її Міла. Двадцять років. Що любить? Уявлення не маю, – стенає плечима.

– Дуже змістовна відповідь, – хмикаю. – Спробую сама щось придумати. Який бюджет?

– Необмежений, – відповідає Артур і кладе на стіл поруч зі мною кредитну картку. Нічого собі! Хороший брат. 

Забираю її та залишаю кабінет. Тепер треба придумати, що можна купити двадцятирічній дівчині. Поки що ідей нуль, але я не готова так просто здаватися. 

Забираю сумку і залишаю приймальню. Їду ліфтом вниз і махаю Сандрі, яка стоїть за стійкою і пояснює щось чоловікові з текою в руках. 

На вулиці чудова погода, офіс в самому центрі, тому є можливість прогулятися по магазинах. 

Спочатку з’являється ідея купити щось з одягу, але я не знаю її розміру, та й не думаю, що в цієї дівчини немає брендових речей. А потім в очі кидається ювелірний магазин. Ноги самі несуть мене туди. І не дарма. Тут стільки усього красивого, що очі розбігаються. Але я зупиняю свій вибір на браслеті з дорогоцінними камінцями. Виглядає просто фантастично. Я б від такого подарунка точно не відмовилася. 

З дозволу продавчині фотографую його і відправляю Артуру. Не хочу робити таку дорогу покупку, поки він не скаже свою думку. 

Артур переглядає повідомлення практично одразу і відписує: “Підходить”.

Купую браслет, чекаю, поки його гарно запакують, і, щаслива, залишаю магазин. Встигаю зробити ще кілька кроків, як приходить чергове повідомлення від Артура:

“Міла любить рожеві троянди. Купи ще букет.”

Читаю і фиркаю. З одного боку розумію, що Артур чоловік зайнятий і не зобов’язаний бігати містом в пошуку подарунка, але з іншого… думаю, його сестрі було б приємно знати, що квіти та прикрасу Артур купував сам.

Обираю букет з двадцяти однієї троянди й повертаюсь до офісу. Помічаю Артура біля автомобіля і звертаю туди. Схоже, він просто зараз поїде до сестри. 

– Прошу, – віддаю йому квіти, і Артур кладе їх на заднє сидіння. Картку ховає в гаманець, а браслет кладе на торпедо автомобіля. – Я можу повертатися до роботи?

– Зі мною поїдеш, – несподівано заявляє і сідає за кермо.

– Я? – розгублено на нього дивлюсь. – Навіщо? Це ж сімейне свято!

– В тому-то й справа, – кривиться. – Ненавиджу сімейні свята. Поїдеш зі мною для того, щоб всі думали, наче у нас ще одна важлива зустріч запланована. Пів годинки на святі проведемо і поїдемо. 

Ну просто ідеальний план від мого шефа! Не розумію тільки, чому він так не любить сімейні свята. Це ж так круто, коли всі за одним столом збираються.

– Не розкажеш, чому так не любиш сімейні свята? – питаю, коли автомобіль рушає. – Це ж круто – всім разом збиратися.

– Не в моєму випадку, – хмуриться. – Вчора ти познайомилася з моєю мамою, а є ще бабуся. От її точно варто остерігатися.

– Серйозно? – фиркаю. – Бабуся не може бути поганою! 

– А я і не кажу, що вона погана, – усміхається. – Скоро сама все зрозумієш.

Ну я заінтригована, якщо чесно! Нічого не розумію, але цікаво ж то як! А ще цікавіше дізнатися більше про сім’ю Артура. З його мамою я вже встигла познайомитися. Знаю, що є сестра і бабуся. Тато у нього українець. А хто ще є?