- Глава 7 -

Наступного ранку прокидаюсь після першого ж дзвінка будильника. Йду в душ, а тоді снідати. Відчуваю себе жахливо, але тримаюсь. Не покажу Артуру, що втомилася. Це ж тільки мій другий робочий день. 

Розповідаю Лізі, що сталося, а вона не скупиться в епітетах на рахунок Артура. 

– Мені правда говорили, що Артур нормальна, адекватна людина. Не розумію, що з ним не так! – виправдовується. 

– Не переймайся! Я впораюсь, – хочу її заспокоїти. – Перший день пережила – переживу і другий. 

По дорозі в офіс купую собі каву і сідаю на лавку перед входом. Є ще десять хвилин часу, тому хочу збадьоритися трохи, а то сонною мухою себе відчуваю. 

– Привіт! – поруч зі мною сідає Сандра і весело усміхається. – Як пройшов перший день? 

– Жахливо, – розповідаю про документи, і дівчина співчутливо торкається мого плеча. 

– З ким не буває, – говорить. – Ти, головне, не засмучуйся. Якщо буде потрібна ще якась допомога – звертайся.

Добре, що Сандра така хороша і підтримує мене. От ще б Артур мені мозок не виїдав, але це малоймовірно.

Коли збираюся заходити в офіс, помічаю, як на парковці з’являється білосніжний Mercedes. Новенький, блискучий і просто мрія кожного. Навіть не дивуюсь, коли з салону виходить Артур. Він однозначно може дозволити собі таку машину. 

Спочатку хочу втекти й першою зайти в офіс, а тоді розумію, що це трохи дивно буде зі сторони виглядати. Саме тому чекаю його на лавці, а коли наближається – встаю і натягую на обличчя щасливу усмішку. 

– Доброго ранку, Артуре Вікторовичу! – випалюю.

– Доброго, – сухо відповідає. Заходить в офіс, а я за ним. Дивлюсь на широку спину і в думках уявляю, що Артур перечепиться впаде і зламає собі носа. Все-таки не можу я пробачити йому ту роботу допізна!

Разом заходимо в ліфт і мовчки їдемо вгору. Коли ж заходимо в приймальню, Артур оглядається навколо, очікуючи побачити гармидер, але тут ідеально чисто. 

– Щось не так, Артуре Вікторовичу? – питаю стримано.

– А де документи? – питає. – Тільки не говори, що не зробила роботу. 

– Не скажу. Документи у вас на столі, – киваю на двері. 

Артур дивиться туди, потім знову на мене і заходить в кабінет. Я ж поки вмикаю комп’ютер, кавоварку і сідаю за стіл. 

– Ти дійсно все зробила, – заявляє, повернувшись до мене. 

– Так, – киваю. – Я не звикла відступати на півдорозі. Будуть ще якісь доручення? 

– Кави мені принеси, – цідить і повертається в кабінет. 

Схоже, Артур шокований. Ну нічого, хай знає, що я не жартую. Витратила всі сили вчора, але його сьогоднішня реакція того варта. 

Роблю каву і заходжу в кабінет. Ставлю чашку на стіл і чекаю на нові вказівки Артура. Він не поспішає щось говорити. Робить ковток і тільки після цього погляд на мене піднімає. 

– Сьогодні у мене зустріч в ресторані. Зі мною поїдеш, – заявляє. – Знайди договір з “Мета плюс” і візьми його з собою. Треба деякі пункти обговорити та змінити. 

– Добре, – це мені подобається. Якщо поїдемо в ресторан, то можна буде поїсти на халяву. Сподіваюсь, потім Артур не вирахує це з моєї зарплати. 

До обіду приймаю дзвінки й розподіляю зустрічі на наступний тиждень. Артур кабінет не покидає і п’є третю чашку кави. Схоже, у нього також була безсонна ніч, якщо кавою заливається. Тільки, на відміну від мене, договори він не складав… 

Після того, як з кабінету Артура виходить начальник одного з відділів, він знову телефонує, щоб я приготувала йому каву. Четверту. Розумію, що трохи перебір, і, на свій страх і ризик, заварюю зелений чай. 

Заходжу в кабінет і ставлю чашку поряд з ним. Реакція боса не змушує себе чекати. 

– Це що? – він заглядає в чашку і нюхає напій.

– Зелений чай, – кажу. 

– У тебе проблеми зі слухом? – злиться Артур. – Я казав каву.

– Я не хочу, щоб після четвертої чашки ви дуба дали. Хто тоді буде моїм босом? Тому краще чай, – мило усміхаюсь Артуру і чекаю, коли він кине цією чашкою об стіну. 

– Можеш йти, – несподівано відповідає і бере в руку чашку. Робить ковток і навіть не кривиться. – Через пів години їдемо на зустріч. 

Киваю і, щаслива, залишаю кабінет. Все-таки Артур не такий поганий. Чай п’є, не свариться. 

Можливо, ми спрацюємось. Головне не наробити чергових дурниць. А це доволі важке завдання.

Рівно в призначений час мій бос залишає кабінет і ми йдемо до ліфта. Їдемо вниз мовчки, і так само мовчки прямуємо до його гарненької машини. Ще зранку я милувалась нею збоку, а зараз сідаю в розкішний салон, де все світиться, наче в літаку.

– Гарна машина, – не можу втриматися від компліменту.

Артур заводить двигун і дивиться на мене. Нічого не відповідає, а я й не чекаю на відповідь. Ми рушаємо, і я себе правда наче на борту літака відчуваю. Сиджу щаслива і тішусь як дитина. 

– У тебе є права? – несподівано питає Артур.