- Глава 2 -

– Ні! – кричу. – Дай мені спокій! 

Я дуже сподіваюсь, що хтось таки побачить мої намагання вирватися і прийде на допомогу, але всім байдуже. Ніхто не хоче втручатися. 

Навіть не знаю як, але мені вдається вирватися. Відштовхую клятого кавалера і біжу коридор в бік виходу. Повертаю за ріг і не встигаю видихнути, як врізаюсь у когось, і ми удвох мало не падаємо. На щастя, чоловікові вдається тримати рівновагу і мене заодно. 

Різко піднімаю голову, щоб побачити, у кого ж врізалася, і мало не втрачаю дар мови. Ніколи таких красенів не бачила. Блондин з блакитними очима також мене розглядає, а я шкодую, що на ньому маска. Мабуть, під нею ще більше краси заховано. 

– Ану повернись! – кричить мій “кавалер” і хоче схопити, але несподівано блондин приходить мені на допомогу. Різко ховає собі за спину і дивиться на брюнета невдоволено. 

– У тебе якісь проблеми? – питає красень дуже проникливим голосом. Схоже, він ідеальний у всьому. Наголос мурахи викликає. 

– Дівчину поверни! Ми не договорили! – дратується брюнет. 

– Мені здається, що вона не хоче. Правда ж? – блакитні очі знаходять мої, і я киваю в знак згоди. – Ось бачиш? 

– Це не твоя справа! Ми самі розберемось! – гиркає брюнет і тягне до мене свою лапу, але рятівник діє на випередження. Ховає мене ще далі, а руку виставляє перед собою. 

– Не думаю! – цідить. – Якщо не заспокоїшся, я буду змушений викликати охорону. Хочеш вилетіти звідси? 

Схоже, брюнет не хоче. Дивиться сердито на мого рятівника, тоді на мене і, певно, розуміє, що треба іншу жертву собі знайти. 

Він йде, а я видихаю полегшено. Не встигаю зібратися, як блондин повертається обличчям до мене і уважно розглядає. 

– Все добре? – питає, а я киваю. 

– Так. Дякую тобі, – усміхаюсь. – Ти мене врятував. 

– Без проблем, – стримано киває. – Більше не шукай проблеми, красуне. В цьому клубі багато таких, як цей тип. 

– То може ти будеш мене захищати? – несподівано навіть для себе питаю. – А я за це пригощу тебе випивкою. Згоден? 

Схоже, чоловік такої прямолінійності від мене не чекав. Розглядає прискіпливо та обмірковує мою пропозицію. Спочатку мені здається, що він відмовить. Мабуть, вважає мене якоюсь дурепою, котра шукає пригоди свій зад. Але минає трохи часу і він подає мені свою руку. 

– Артур, – заявляє. 

– Марго, – відповідаю. 

Артур усміхається, а я як дурепа витріщаюся на його губи і рівні білі зуби. Оце пощастило мені з ідеальним чоловіком!

Чоловік впевнено веде мене поміж людей до барної стійки, а я ловлю себе на думці, що з ним мені дійсно нічого не страшно. 

Ми сідаємо на високі стільці, і Артур замовляє собі віскі, а я черговий коктейль. Дістаю з сумки картку, щоб оплатити, але не встигаю, тому що це робить Артур. 

– Ми не так домовлялися, – кажу розгублено. 

– Я не звик, щоб дівчата за мене платили, – відповідає. 

Артур п'є віскі, а я сьорбаю свій коктейль. Дивлюсь на нього краєм ока і шкодую, що ми в масках сьогодні. Було б круто побачити його обличчя повністю. 

– Потанцюємо? – питає Артур і подає мені руку. Тільки зараз до мене доходить, що я кілька секунд на нього витріщалася, і стає соромно. 

– Давай! – вкладаю свою руку в його, і ми виходимо на центр танцмайданчика. 

Вже за кілька хвилин я розумію, що Артур – це просто мій подарунок долі. Він не тільки гарний, але й чудово танцює. Алкоголь починає діяти, і мій настрій стрімко підстрибує вгору. 

Я не соромлюсь торкатися Артура, і він робить те ж саме. Його руки у мене на талії, а мої – у нього на плечах. Дивлюсь в його очі, що виглядають з-під маски, і відчуття такі, наче я зараз правильно все роблю. 

В момент, коли Артур нахиляється до мене, щоб сказати щось, я встаю на носочки і сама його цілую. Знову ж таки не можу навіть собі пояснити, навіщо це роблю. Точно не тому, що Артур мені сподобався. Стосунки – це останнє, що мені зараз треба. А от помститись колишньому – ще й як. Думаю, такий красень підійде ідеально. І головне – на мій поцілунок він відповідає, не задумуючись.

А далі час наче пришвидшується. Ми цілуємось, Артур і тут робить все ідеально. А коли пропонує поїхати в готель – погоджуюсь. Алкоголь додає сміливості, а злість на Олега розпалює вогонь у душі. Я маю йому помститися і зроблю це. 

В машині таксі перебираюсь на коліна до Артура. Мені байдуже на водія, котрий точно слідкує за нами у дзеркалі заднього виду. І Артуру, здається, також. 

Він торкається мене всюди, а я і не думаю відштовхувати. Про наслідки завтра думати буду і точно пошкодую, адже насправді я не така. Але це буде завтра. А сьогодні ми з Артуром зачиняємось в номері готелю, наш одяг падає на підлогу і тільки маски не знімаємо. Вирішую, що трохи таємничості не завадить. Так відчуваю себе значно впевненіше. 

Коли Артур засинає, я вирішую тихенько втекти, але роблю не це. Вмощуюсь під боком у чоловіка і сама не помічаю, як засинаю. Просто не хочеться закінчувати цю божевільну ніч так. Знімаю маску і кидаю на підлогу. Свою Артур зняв ще раніше, але я все одно його не бачила, тому що світло ми давно вимкнули.