- Глава 1 -

– Марго, ти впевнена? Ти пропускаєш вечірку року! – кричить у слухавку моя найкраща подруга Ліза. – Потім шкодувати будеш!

– Сумніваюсь, – кажу. – Олег сьогодні з відрядження повернувся. Я бачила його машину в місті.

– Ти впевнена, що це він? – дивується Ліза. – Ще ж три дні! 

– Впевнена. Мабуть, сюрприз мені готує, – радісно розповідаю. – Сьогодні два роки як ми разом. Олежик точно щось підготував. 

Після таких пояснень Ліза розуміє, що просити мене відвідати клуб – марна трата часу. Я нікуди не поїду. Особливо сьогодні. 

Мій коханий Олег вже два тижні у відрядженні. Обіцяв повернутися через три дні, але сьогодні я помітила його автівку в місті. Ненароком. Зрозуміла, що він щось для мене готує. Інакше просто не може бути. 

Саме тому, щаслива, їду у квартиру, яку ми орендуємо разом. Поки піднімаюсь ліфтом на поверх, підстрибую від нетерпіння на місці. 

Певно, вдома мене чекає романтична вечеря й однозначно освідчення. Я вже давно чекаю, що Олег покличе мене заміж, але він чомусь з цим не поспішає. 

Наші батьки дружать, займаються схожими видами бізнесу і мріють, щоб діти об’єднали дві родини. Можливо, саме сьогодні це і станеться?

Відкриваю двері квартири своїм ключем, переступаю поріг і розгублено завмираю. Крім туфель Олега тут ще одна пара взуття. Жіночі босоніжки… 

Дивлюсь на них і нічого не розумію. У нас що гості? Але хто? Що це за сюрпризи від Олега? 

Повільно йду коридором в сторону спальні, тому що у вітальні нікого немає, і завмираю під дверима, тому що до моїх вух долинає дуже цікава розмова: 

– Коли ти кинеш її, котику? Обіцяєш і не виконуєш, – бурчить якась дівка. Голос мені незнайомий. – Я не можу чекати вічно.

– Якби все було так просто, – голосом втомленого життям чоловіка відповідає Олег. – Тато наполягає, щоб ми одружилися, а я не хочу. Марго – розбещена дівчинка, яка звикла, що все принесуть їй під носа. Одним словом, дурна і не цікава. 

Мені здається, що все це якийсь сон. Я повірити не можу, що Олег говорить про мене таке після двох років спільного життя. Я ж пам’ятаю хороші моменти. Він був милим і в почуттях мені зізнавався. То що це означає? Брехав? 

– То ти її кинеш? Коли? – нетерпляче питає дівка. 

– Скоро. От тільки підготую все. Я навіть план придумав. Мій друг готовий зіграти коханця Марго. Я нібито застукаю їх і буду мати прямі докази її зради. 

– А ти молодець! Гарний план, – дівка регоче, а я стискаю руки в кулаки. Повірити не можу, що все це насправді. Мій Олег… Ну як так? – А коли вона повернеться? Може, варто забратися звідси?

– У неї сьогодні посиденьки з подружками, – відповідає Олег. – Часу вдосталь. 

Я чую, як по той бік дверей розпочинається другий акт, а може і не другий – не знаю. Хай там як, слухати все це я не готова, тому дістаю з сумки телефон, вмикаю камеру і заходжу всередину. 

Роблю кілька фото і дивлюсь на незнайому брюнетку, що ховається під ковдрою, і на Олега, котрий вже не такий веселий, як був п’ять секунд тому. 

– Чудові фото. Думаю, що твоєму батькові сподобаються, – кажу холодно. 

– Марго, ти все неправильно зрозуміла, – Олег хоче встати, але його трусів ніде не видно. Прикривається ковдрою і метає очима в різні боки. – Не роби дурниць. Давай поговоримо. 

– Та ні, щось не хочеться, – кривлюсь. – Речі свої завтра заберу. Не буду вам заважати. 

Йду в коридор, а звідти – на вихід з квартири. З останніх сил тримаюсь, щоб не розревітися, адже ці два роки були для мене цілим життям. 

Поки їду ліфтом вниз, відправляю фото не тільки своєму батькові, але й батькові Олега. Знаю, що йому дістається, але мені його зовсім не шкода. 

– Марго, стій! – чую крик Олега, коли залишаю будинок. Йду на парковку до своєї машини, але він дуже прудко мене наздоганяє. – Не роби дурниць. Я все тобі поясню!

– Спробуй, – кажу і чекаю пояснень. – Буде цікаво почути, як ця дівка потрапила в наше ліжко. Щось мені підказує, що не вона одна через нього пройшла. Чи я помиляюсь?

– Я не буду перед тобою вибачатися! – несподівано Олег змінює тактику. – Ти маєш розуміти, що ми й так одружимось. Наступного тижня компанії наших батьків об’єднуються і весілля буде. Ти ж хотіла цього! Чого тепер ображену вмикаєш?

– Ти серйозно? – мені здається, що Олег під дією наркотиків чи алкоголю. Хіба нормальна людина може говорити таку дурню? – Олеже, ти зрадив мене! Я ж кохала тебе!

– Тільки не треба цього, – кривиться. – Краще дай мені свій телефон.

Олег хоче вихопити його з моїх рук, але не встигає. Ховаю його за спину і відступаю. 

– Не дам! – ціджу. – Твій батько отримає фото, і не те що весілля не буде – об’єднання компаній також. 

Мої слова неабияк дратують Олега, і він діє рішуче. Хапає мене за руки і практично вириває телефон у мене з рук. Не придумавши нічого кращого, розбиває його об асфальт. Кидає так сильно, що частинки в різні сторони розлітаються. 

Цей розбитий телефон зараз нагадує моє серце. Таке ж розбите…