Вовк без кролика

Віктор оселився у квартирі Максима й Анастасії так природно, ніби він був їхньою домашньою твариною. Тільки замість того, щоб муркотіти чи махати хвостом, він сидів на дивані, склавши руки, і з похмурим виглядом спостерігав за всім, що коїлося.

Максим бігав по квартирі, щось бурмотів про весільну залу, сукню, фату і "де ти взагалі хочеш сидіти під час церемонії, якщо ми не визначимося сьогодні?!", а Анастасія з елегантною холодністю заперечувала кожну його ідею.

— Я не хочу весільний марш під балалайку! — кидала вона.

— А я не хочу весілля без балалайки! — вигукував Максим, підстрибуючи.

Віктор спостерігав за ними, як за видовищем у цирку. Кожного вечора — нова вистава.

Одного разу, коли Максим грюкнув дверцятами холодильника, бо там не було йогурту "для майбутніх наречених", Анастасія, витримавши паузу, раптом повернулась до Віктора і спитала:

— До речі, скільки тобі років?

Віктор навіть моргнути забув. Вперше за тиждень він відірвав погляд від безкінечних суперечок.

— Двадцять чотири, — нарешті буркнув він.

Анастасія кивнула.

— Молодий ще... — протягнула вона задумливо. — Хоча для такої одержимості виглядаєш досить переконливо.

Максим, почувши розмову, застряг десь посеред фрази про "фіолетові серветки на столах".

— Що значить "молодий"? — обурився він. — Я теж молодий! І дуже навіть переконливий!

Анастасія кинула на нього погляд з такою кількістю сарказму, що його можна було продавати літрами.

— Максиме, ти — як недоварений суп: гарячий, шумний і без шансів заспокоїтися.

Віктор ледь стримав посмішку.

Вечори проходили в такому дусі: Максим захоплено планував, Анастасія іронічно все ламала, а Віктор сидів і вчився новим навичкам: терпінню, витримці та мистецтву виживання у квартирі двох емоційних божевільних.

Хоча, треба визнати, іноді він допомагав: наприклад, одного разу подав Анастасії подушку, коли вона кидалась у Максима журналом, або підсовував шоколадку Максиму, коли той доходив до краю і починав марити весіллям на Місяці.

І так — день за днем.