Практика

Курс підходив до кінця, і Анастасія, здавалося, могла нарешті дихати вільно. Залишалося лише пройти практику, після чого вона змогла б залишити всі ці інтенсивні заняття позаду. Однак думки про одну ніч, яку вона провела з Максимом, не давали їй спокою. Вона старалась забути його, хоча він, здавалось, з кожним днем все більше втягувався у власні фантазії про те, що він вже завоював її серце.

У той день студенти відправлялись до дитячого будинку. Практика, звісно, була не менш важливою частиною курсу, а для Анастасії це було ще й можливістю розслабитися та знову відчути себе в своєму елементі. Кожен студент мав знайти дитину, з якою можна було б встановити зв'язок і провести конструктивну розмову, а це була чудова можливість для навчання.

Анастасія увійшла до дитячого будинку, де її очі відразу зупинилися на маленькій дівчинці. Марія. Вона була її улюбленою пацієнткою, яку вона встигла полюбити як свою власну доньку. Її велике, світле око поглядало на Анастасію, і вона одразу вирушила до неї, сівши на коліна і ніжно обійнявши.

— Привіт, моя маленька, — промовила Анастасія, гладячи дівчинку по голові.

Марія посміхнулась і обійняла її, мов справжня мати. З нею було легко, вона почувалася як вдома поруч з Анастасією.

— Як ти сьогодні? — запитала Анастасія, дивлячись на неї з ніжністю.

— Добре, — відповіла Марія, трохи зніяковівши, — але я сумую за тобою, коли ти не приходиш.

Анастасія поклала руку на її голову, стараючись бути максимально теплою та підтримуючою. Після декількох хвилин затишшя, Анастасія повернулася до решти студентів, які були готові виконати завдання.

— Ось ваші завдання, — сказала вона, — кожен з вас має знайти дитину, з якою можна буде встановити зв’язок, поговорити, поцікавитись її думками і почуттями. Ви повинні бути максимально уважними і чуйними. Пам'ятайте, що дітям важливо відчувати вашу щирість.

Учні почали свою роботу. Серед них були:

Ірина — молода і енергійна дівчина, яка мала особливий зв'язок з дітьми, завжди знаходила спільну мову навіть з найзакритішими. Вона підходила до малечі з усмішкою і невимушеністю, не боячись запитувати непрості питання.

Віктор — серйозний та зосереджений хлопець, що, здається, завжди обирав для себе дітей, які були найнезвичайнішими у своєму характері. Він любив слухати їх і більше уважав, ніж говорити.

Катерина — студентка, яка щиро захоплювалась своєю роботою. Вона зазвичай вибирала дітей з великим емоційним навантаженням, намагаючись допомогти їм відкритись і впоратись зі своїми переживаннями.

Максим, тим часом, все ще не міг відійти від думок про Анастасію. Він вирішив, що сьогодні це буде його шанс. Замість того, щоб підійти до інших дітей, він намагався наблизитись до Марії, сподіваючись, що це допоможе йому стати ближче до Анастасії.

— Привіт, Маріє, — сказав він, сідаючи поруч із дівчинкою. — Як ти сьогодні?

Анастасія, помітивши це, здивовано підняла брови, однак не втручалась. Вона бачила, як Максим намагається знайти зв'язок з дитиною, але їй було очевидно, що його наміри були далеко не професійними. Вона відчула певну напругу, але намагалася не звертати на це увагу.

Максим, сидячи поруч із Марією, намагався вести з нею діалог, але дівчинка, здавалося, не була зацікавлена в його компанії. Вона посміхалась, але її погляд був відсутній. Відповіді на його запитання були короткими, ледь чутними. Максим почувався незручно, і його бажання побути ближче до Анастасії ставало лише сильнішим.

Анастасія спостерігала за ним здалеку. Вона вже давно помітила, як він намагається вразити її, але це був той випадок, коли вона відчувала, що він намагається через абсолютно інші мотиви. Можливо, це було його почуття до неї, а може, просто бажання довести себе. Але в будь-якому випадку, вона знала, що це може зіпсувати саму суть завдання.

Ірина підійшла до дитини на ім’я Оля, яка тихо сиділа на лавці з книжкою. Віктор вибрав Дмитра, хлопця, який, здавалось, ніколи не розмовляв і навіть не посміхався. Катерина сіла поруч з Олександрою, яка була дуже сором'язливою, але мала надзвичайно цікаві думки, які спливали лише тоді, коли вона відчувала себе в безпеці.

Анастасія, подивившись на своїх студентів, вирішила дати кілька вказівок.

— Пам'ятайте, ви не маєте мети просто заповнити тишу словами. Важливо побачити дитину, почути її, дати їй зрозуміти, що вона важлива і що її думка має значення, — сказала вона голосно, щоб студенти почули. — І не забувайте, що кожен з вас не просто вчитель, ви — друг для цих дітей. Беріть це з відповідальністю.

Всі студенти кивнули, і кожен з них продовжив свою роботу.

Максим, однак, залишався зануреним у свої думки. Він намагався вигадати ще одне питання, яке могло б зблизити його з Марією, але відчував, що на цьому все закінчиться. Він почав сумніватися у своїх діях. Може, він вже занадто очевидно намагається привернути увагу Анастасії?

Анастасія, побачивши його невпевненість, вирішила втрутитись. Вона підійшла до Максима і тихо, але рішуче сказала:

— Максиме, ти не бачиш дитину, ти бачиш тільки себе. Ти маєш бути тут для неї, не для себе.

Максим відчув у її словах певний натяк, і його лице здивувалось. Він підняв голову, поглянув на неї і трохи розгублено відступив від Марії.

— Я… я розумію, — пробурмотів він, хоча усвідомлював, що насправді не зовсім розуміє, про що йшлося. — Вибачте.

Анастасія не стала коментувати більше. Вона просто підійшла до Олександри і почала з нею розмовляти. Катерина залишилася з Олександрою, що була дуже зацікавлена в тому, як Анастасія підтримує її. Анастасія вела розмову з такою легкістю, як ніби знала всі думки цієї маленької дівчини.

Поки всі студенти працювали з дітьми, атмосфера в дитячому будинку ставала спокійнішою і теплішою. Віктор, здавалось, отримав найкращі результати — Дмитро, який спершу не реагував на жодне питання, тепер почав ледь помітно посміхатися, коли Віктор говорив з ним про улюблену гру.

Ірина теж завоювала серце Олі. Дівчинка вперше за довгий час почала розповідати про те, як їй подобається малювати, а Ірина, в свою чергу, дала їй кілька порад, як розвивати свої творчі здібності.