Чстина 7. Три опори

 Що робить жінку щасливою?

Я не раз поверталася до цього питання, і щоразу відповідь була іншою.

Бо одній жінці для щастя потрібне одне, іншій — зовсім інше. Хтось не уявляє себе без сім'ї, хтось розквітає виключно в роботі, комусь необхідна свобода, подорожі та нові люди, а комусь добре просто прокинутися вранці, зварити собі каву і побути хоча б трохи наодинці із власними думками.

Тому я давно не вірю в готові рецепти.

Але у моєму житті чомусь завжди було три речі, які давали мені стійке відчуття, що все не так погано.

Я називаю їх своїми трьома опорами.                                                 

Перша опора — коли люди, за яких ти відповідаєш своїм серцем, перебувають у безпеці, нагодовані, одягнені, взуті та здорові. Коли діти не хворіють, коли вдома є що їсти і коли є чим заплатити за найнеобхідніше.

Здавалося б, нічого особливого, звичайна побутова рутина, а для жінки це насправді дуже багато.

Ти можеш бути втомленою до межі, можеш мати свої внутрішні проблеми, невирішені питання чи приховані страхи, але якщо твої близькі в повному порядку — всередині стає трохи спокійніше. 

 Друга опора — знати, що ти комусь по-справжньому потрібна.

Не тільки як турботлива мама, і не тільки як людина, яка все навколо організує, приготує, купить, прибере та вчасно допоможе.

А просто як жінка.

Щоб хтось подивився на тебе і тихо сказав: «Ти красива».

Не тому, що ти сьогодні наділа особливу сукню чи зробила макіяж, а просто тому, що він так тебе бачить.

Щоб тебе міцно обійняли, щоб щиро запитали, як ти, і щоб іноді хтось думав не тільки про те, що тобі потрібно зробити, а й про те, як почуваєшся ти сама.

Це теж життєво важливо.                                                                                   

 А третя опора — це ти сама і те, що ти бачиш у дзеркалі. І тут я, мабуть, скажу річ, з якою хтось не погодиться.

Мені здається, жінці дуже важливо подобатися самій собі.

Не всім навколо, а саме собі. Бо чоловік може підвести, люди можуть раптово змінити свою думку, і хтось, хто сьогодні захоплюється тобою, завтра навіть не згадає твого імені.

Можна все життя чекати на чиєсь омріяне «ти красива» і так і не дочекатися.

А дзеркало нікуди не дівається, ти все одно щодня зустрінешся з собою: вранці, після важкого дня, коли шалено хочеться плакати, коли на обличчі проступає втома і коли немає жодного настрою щось приховувати.

І ось саме тоді найважливіше — не відвернутися від власного відображення. 

 Я добре пам'ятаю час, коли дивилася в дзеркало зовсім інакше.

Шукала недоліки, порівнювала себе з іншими і наївно думала, що треба щось змінити, аби стати кращою.

Наче десь у паралельному всесвіті існувала інша версія мене — правильніша, красивіша, цікавіша, і треба було тільки будь-що до неї дотягнутися. Зараз я думаю про це і посміхаюся.

Не тому, що все навколо змінилося, а тому, що я нарешті перестала вимагати від себе бути кимось іншим.

Тепер, коли я дивлюся в дзеркало, я бачу не тільки обличчя — я бачу жінку, яка багато чого пережила.

Яка помилялася, іноді робила зовсім не те, що треба, довіряла не тим людям, мовчала, коли хотілося кричати, і залишалася там, звідки давно треба було піти.

Починала спочатку і знову помилялася, але все одно вставала.

Тому зараз мені не хочеться шукати в цьому відображенні ідеальну жінку, мені цілком достатньо справжньої.

Тієї, яка втомлюється, яка може сумніватися, яка іноді взагалі не знає, що робити далі, але вже не хоче прикидатися, ніби їй усе байдуже.                                                                                                               

Мені подобається ця жінка.

Не через її зовнішність, не через те, скільки вона встигла зробити, і точно не тому, що в неї нарешті все добре.

Просто я її знаю.

Знаю, скільки разів вона збирала себе по частинах і скільки разів починала з того, що було під рукою.

Мабуть, у цьому і є моя третя опора.

Не дзеркало саме по собі, не макіяж, не одяг, не цифра на вагах і не чужий комплімент, а можливість подивитися на себе без постійного бажання щось терміново виправити.

Сказати собі: «Так. Це я».

Без виправдань, без порівнянь і без спроб сподобатися всім.

Просто я.                                                             

І знаєте, що я зрозуміла? Коли дві інші опори хитаються, ця третя завжди залишається.

Вона не завжди рятує від проблем і не вирішує їх за тебе, але допомагає не розсипатися остаточно.

Бо якщо в тебе немає нічиєї любові в цей конкретний момент — у тебе все одно залишається можливість не покидати саму себе. Якщо хтось не сказав, що ти красива, це ще не означає, що з тобою щось не так.

Якщо хтось пішов, ти не пішла разом із ним, ти залишилася.

Якщо життя стало важким, це не означає, що ти повинна стати до себе ще жорсткішою.

І, мабуть, саме цього я вчилася найдовше — не вимагати від себе неможливого, не чекати постійного підтвердження власної цінності ззовні і не будувати її на тому, як мене бачать інші.

Бо люди бачать нас по-різному, а жити зі своїм відображенням щодня все одно доведеться нам.

Тому тепер я іноді просто стою перед дзеркалом без особливого приводу, дивлюся на себе і думаю: «Я є у себе».

Не ідеальна, не безстрашна і не завжди сильна, але своя.

І, можливо, цього вже цілком достатньо, щоб не загубитися знову.