Розділ 1. Незваний гість

У лавці «Корінь і М’ята» завжди пахло трьома речами: сушеною лавандою, паленим цукром і неминучою катастрофою.

Останній аромат не продавався. Він ішов у комплекті з власницею.

Лексі Вейн стояла на передостанній сходинці дерев’яної драбини й намагалася поставити на верхню полицю важку фаянсову банку. Драбина захиталася, банка вислизала з рук, спідниця чіплялася за коліна, а фамільяр Лексі – вгодований крук із нестерпним характером на ім’я Мортімер – сидів на шафі й дивився на все це з тією сумною приреченістю, з якою зазвичай дивляться на нерозумну дитину, яка вкотре залазить в велику брудну калюжу.

– Якщо ти її впустиш, – каркнув він, переступаючи з лапи на лапу, – ми не просто спалимо підлогу. Ми відкриємо портал у нижні світи. А я відразу попереджаю: якщо демони піднімуть орендну плату, я з’їжджаю.

– Куди?

– До когось відповідальнішого.

– Тобто в ліс? Цікаво було б поспостерігати скільки ти там протягнеш, без моїх кулінарних шедеврів.

– Навіть білка веде господарство краще за тебе.

Лексі фиркнула й потягнулася вище. Пасмо темно-мідного волосся вислизнуло з недбалого вузла, лоскотнуло ніс і повисло просто перед очима.

– По-перше, це не екстракт вовчого лика. Це концентрат вечірнього туману. Абсолютно безпечний, якщо не змішувати його з…

Договорити вона не встигла.

Дверний дзвіночок видав такий різкий металевий вереск, наче на порозі справді з’явився демон.

Лексі здригнулася.

Двері відчинилися.

На порозі стояв лорд Валеріан Дреймор.

– …з вампірами, – закінчила Лексі пошепки.

Банка небезпечно хитнулася в її руках. Драбина під ногами рипнула так багатозначно, що навіть Мортімер відсунувся подалі.

Якщо у світі й існувала людина, здатна зіпсувати настрій самим фактом свого входу до приміщення, то це був Головний інспектор Магічного нагляду.

Вищий вампір, аристократ і ходяче нагадування про те, що життя несправедливе, бо деяким чоловікам дістаються одночасно титул, гроші, безсмертя і погляд, яким можна було зачаровувати краще, ніж окремими магічними зіллями.

Валеріан виглядав так, наче щойно зійшов з обкладинки журналу «Сучасний аристократ і його презирство до світу». Вугільно-чорний камзол сидів бездоганно, на ньому не було жодної складки, срібний ґудзик на високому комірі сяяв загрозливою чистотою, а темне волосся було зачесане настільки акуратно, що Лексі мимоволі захотілося скуйовдити його просто з принципу.

Бажано граблями.

А ще зробити це обличчя менш ідеальним. Бажано лопатою.

Ну не може бути чоловік красивішим за всіх жінок цього містечка разом узятих. Всесвіт тут явно помилився, а помилки потрібно виправляти.

Валеріан обвів лавку зверхнім поглядом, затримався на коробках біля дверей, на мітлі, яка вже третій день лежала під прилавком, на Мортімері.

Крук повільно втягнув голову в плечі.

– Я декорація, – повідомив він.

Нарешті холодні сірі очі зупинилися на Лексі.

– Вейн.

Одне слово. Просто слово, а прозвучало так, ніби він уже знайшов три порушення, два злочини й одну причину її стратити. І готовий особисто забруднити руки, щоб це зробити.

– Дреймор, – так само сухо відповіла вона.

Його погляд опустився на двері.

– Твій засов знову змащений олією з вересу першої категорії. Це порушення пункту два параграфа сорок чотири регламенту безпеки магічних закладів.

Лексі повільно кліпнула. Регламенту безпеки магічних закладів? Цей регламент має більше п’ятистам сторінок! Лексі не уявляла як можна взагалі його повністю прочитати, а щоб запам’ятати про що йде мова в кожному параграфі… Точно, він прихований маніяк-соціопат!

Він пробув усередині сім секунд.

Сім.

Навіть її матір колись витримувала хвилини три, перш ніж починати пояснювати, що Лексі неправильно живе.

– І вам світлого дня, лорде Дреймор, – солодко промовила вона, спускаючись на сходинку нижче, чудово розуміючи, що вампіри недолюблюють сонячне світло і відповідно такі гарні, безхмарні дні як сьогодні. – Який приємний сюрприз. Ви за заспокійливим? У мене якраз є чудовий збір із ромашкою та валеріаною. Кажуть, дуже допомагає людям, які не вміють радіти життю.

– Я вампір.

– Тоді подвійна доза. А краще потрійна!

Мортімер кашлянув у крило, приховуючи щось підозріло схоже на сміх.

Сірі очі Валеріана звузилися.

– В моєму віці, мадемуазель Вейн, я освоїв чимало магічних практик, в тому числі і для заспокоєння. А от ви, здається, призабули, що моїх повноважень вистачає, щоб через одне порушення не закрити цю крамницю просто зараз.

– Ммм.. Поважний вік. І справді, я трохи про це призабула. То ви за еліксиром для підтримки чоловічого здоров’я?