23

Минуло багато місяців після того, як Марк бачив Єву в останнє. Його дні були нудними, сірими, однаковими. Він прокидався, ішов на роботу, повертався додому, пив і лягав спати. Іноді він не ходив на роботу — просто лежав на дивані, дивлячись у стелю, і намагався згадати, коли його життя було іншим

Усе, що сталося, перевернуло його життя з ніг на голову. Його зняли з підвищення. Начальник сказав, що він «втратив фокус», але Марк знав правду — його репутація була зруйнована. Він став тим хлопцем, який зрадив дружину й утратив усе. Колеги уникали його, друзі зникли, сім'я перестала телефонувати. Він залишився сам

Але найгіршим було те, що він не міг забути Єву. І Алісу. Вони жили своїм життям, зробили свій вибір, а він усе ще тримався за спогади. Він знав, що він усе зруйнував сам, але це розуміння не робило біль меншим

Увечері він сидів на кухні, тримаючи в руках пляшку віскі. Уже було пізно, але він не міг заснути. Сон не приходив до нього вже багато тижнів. Він налив собі ще один келих, підніс до губ, але замість того, щоб випити, втупився в екран телефону. Фото

Він так і не зміг їх видалити. Єва сміється на пляжі, Єва готує вечерю, Єва спить на його плечі. Він гортав їх один за одним, і кожне фото встромляло голку прямо в серце. Ось вона в день весілля — щаслива, закохана, повна надій. Ось вони в парку, вона тримає його за руку й дивиться на нього так, ніби він — цілий світ

Він не міг повірити, що все це зникло. Що він усе зруйнував через якусь дурну інтрижку, яка нічого не означала. Аліса зникла з його життя так само, як Єва. І тепер він залишився з порожньою квартирою, пляшкою віскі й фото на телефоні, які він не міг видалити

— Я не знав про те, що в мене є дитина, — прошепотів він у порожнечу. — Якби знав, то можливо... можливо, було б інакше

Він заплющив очі, але перед ними стояло обличчя Єви в суді. Холодне, байдуже. Вона дивилася на нього так, ніби він був ніким. І вона була права. Він був ніким. Він утратив усе, що мало значення

Марк допив келих, налив ще один. У голові паморочилося, але думки не затихали. Він згадував, як Єва зустрічала його з вечерею, як вона посміхалася, коли він приходив додому. Як вона турбувалася про нього, як вона любила його. А він не помічав. Він був зайнятий собою, своїми бажаннями, своєю зручністю

Він відкрив фотоальбом на телефоні, знайшов їхнє весільне фото. Єва в білій сукні, він у костюмі, обоє щасливі. Він провів пальцем по екрану, ніби намагаючись доторкнутися до неї

— Я хочу повернути все назад, — прошепотів він. — Якби я міг...

Але він знав, що не може. Минулого не повернути. Він зруйнував усе своїми руками, і тепер йому залишалося тільки жити з цим

Він поставив келих на стіл, підвівся й підійшов до вікна. Місто спало, лише подекуди горіли вогні. У якомусь із цих вікон зараз могла б бути Єва. З дитиною. З новим життям. Без нього

— Я заслуговую цього, — тихо сказав він. — Я заслуговую бути самотнім. Я заслуговую на цей біль

Він відійшов від вікна, сів на підлогу, притулившись спиною до стіни. Телефон упав поруч, на екрані все ще світилося фото Єви. Він не міг нічого змінити. Він міг тільки дивитися на її усмішку й знати, що більше ніколи її не побачить

Алкоголь почав затуманювати свідомість, але перед очима все ще стояла вона. Єва. Його Єва. Яку він утратив

Він не знав, скільки сидів так. Можливо, годину, можливо, дві. Він просто дивився на фото й намагався згадати, яким було відчуття бути щасливим. Але щастя виявилося надто далеким спогадом

Він налив ще один келих, підніс його до губ і прошепотів у темряву:

— За тебе, Єво. Якби я знав, що таке кохання справжнє, я б ніколи тебе не втратив. А тепер... тепер я залишився сам

Він випив одним ковтком, і темрява нарешті почала поглинати його свідомість. Останнє, що він побачив, заплющуючи очі, — це усмішка Єви на фото, яке він усе ще тримав у руці

А потім настала порожнеча