Один день з життя босорки

Світало... Над горизонтом з'явилась червона смуга теплого світла і розтопила нічну темряву. Зорі танули на небі одна по одній, залишаючи місце найяскравіший і найбільшій зорі - Сонцю. Скрипнули вхідні двері і на порозі старого дерев'яного будинку з'явилась молода кароока дівчина з темним довгим волоссям. Босими ногами пройшлась вона по соковитій траві, вмочивши ноги в ранкову росу. Присівши на лаві біля будинку з чашкою запашного трав'яного чаю, вона замислилась, згадала безтурботне дитинство, коли вздовж і впоперек оббігала всі навколишні пагорби, коли все життя ще було попереду і коли було безліч думок і мрій, як це життя прожити.
- І що я маю тепер? - мовила дівчина чорному коту, який вмостився поруч з нею. - Скоро знову буде повен двір людей. Тим приворот, тим - відворот, ті грошей хочуть, ті кохання шукають. А я маю лише цей примарний образ давно мишувшої молодості і залишки свого часу на цій землі.
І дівчина змахнула волоссям, умить перетворившись на стареньку бабцю в благенькій сукенці. Кіт спокійно муркотів поруч - він уже звик до постійних перетворень господині.

- Євдокіє! Мені потрібна твоя допомога! - почулося від фіртки.
Жінка озирнулась. На порозі стояла односельчанка - жінка середнього віку зі стурбованим виразом обличчя. 
- Мій чоловік, здається, знайшов собі іншу! - у розпачі промовила гостя.
Бабця повільно піднялась з лави і попрямувала на зустріч відвідувачці, просканувала її поглядом, а тоді мовила тихим голосом:
- Заходь, будемо щось думати, - і миттю сховалась в будинку. 
Жінка слухняно пішла слідом.
Місцеві жителі вважали бабцю чаклункою, босоркою, відьмою - словом, хто як придумав, так і називав. Ходили чутки, що багатьом вона допомогла - : одним - сім'ю зберегти, іншим - роботу, хтось діточок просив, хтось - слави. З'їжджалися до неї і з навколишніх сіл. І цілими днями варила бабця приворотні зілля, накладала закляття і чаклувала над фотографіями. Ходили чутки, що зналась вона і з потойбічними силами, але все одно люди йшли до неї попри всі страхи і сумніви. А між тим, босорка згадувала дитячі мрії - допомагати людям вона хотіла завжди, але ніколи не думала, що це буде таким чином. Де і взялися ці чудернацькі сили, хто тепер згадає, якимось чудним чином відкрились їй знання, про які не прочитаєш у книгах - магія трав, можливість бачити більше, ніж здатне людське око - духів, русалок, інших істот, здатність заглядати в минуле і майбутнє, читати думки... І волею-неволею стала вона на шлях чаклунства, доброго чи злого - сама не знала точно, але допомагала людям як могла. Кроки позаду неї вернули її з думок. Неспішно зайшла вона до просторої кімнати, підійшла до тумби, налила зі старого чайника духмяного трав'яного чаю і поставила на стіл. Поглядом вказала гості на лаву біля столу.
- Пригощайся - підсунула чай гості, - і розказуй, що там в тебе, - мовила.
- Та от, чоловік почав вечорами зникати. Каже, що у кума. А я вчора куму зустріла, та каже, що він в них давно не з'являвся. Думаю, що іншу собі знайшов... У нас же сім'я, діти. Молодшому - Андрійчику - лише 6. Як можна цьому лиху зарадити? Хочу, щоб чоловік в сім'ї залишився.
Босорка мовчки встала, підійшла до дубового серванту в кутку кімнати, взяла з нього кілька пучків різного сухоцвіту і повернулась до столу. Невідомо звідки на столі взявся великий казан. Побачивши його, жінка аж підскочила від несподіванки - вона була готова божитися, що ніякого казана на столі не було, коли вони зайшли до кімнати. Жінка обережно оглянулась по сторонах - вікна завішані товстими лляними фіранками, оздобленими вишивкою по краю, великий дерев'яний сервант в кутку, через скляні дверки якого виднілися букетики засушених трав і баночки з дивними інгредієнтами - жаб'ячими лапами, курячими ногами, ще чимось досить дивним. Поруч стояла тумба зі старим чайником і чашками. В кутку кімнати тихенько причаївся павук, чатуючи на здобич. Все було притрушене легеньким пилом. Але казана точно не було. Стало моторошно.
- Зараз подивимось, куди твій благовірний ходить - сказала бабуся і почала кидати в казан трави. 
Потім плеснула в долоні і казан наповнився водою. Гостя аж відскочила від несподіванки. Тоді босорка клацнула пальцями і під казаном прямо на скатертині загорівся вогонь. Відвідувачка повільно сповзла по стіні. Вона не раз чула про дивовижні здібності босорки, але бачити на власні очі їй цього ще не доводилось. - І краще щоб і не доводилось, - наче прочитавши думки, мовила босорка. - Підходь ближче, кіно починається. 
Жінка здивовано підняла брови, швидко схопилась на ноги і, простеживши за поглядом босорки, заглянула в казан. Від побаченого очі повільно округлились і наповнились слізьми. У казані як на екрані її чоловік із цією самою кумою, що заперечувала його відвідини їх, і обіймався, і цілувався...
- Все! - крикнула жінка. - Не хочу більше дивитися!
- Іноді незнання може бути приємніше. - тихо мовила босорка. Тоді взяла чисту банку і набрала з казана відвару. Після цього вогонь під казаном вмить зник, а його вміст наче випарувався. - Ось напої цим свого чоловіка і він навіки буде з тобою... Якщо звісно ти цього ще досі хочеш... 
Жінка мовчки кивнула, взяла банку і тихо вийшла з кімнати.
- Ну от котику, тепер можемо і поповнити запаси трав, - мовила босорка до свого вірного друга, коли вони залишились удвох.
Старенька узяла лляну торбинку, одягнула хустинку і вийшла за ворота. Кіт попрямував за нею. Ступаючи по все ще мокрій від роси траві, бабуся прямувала в долину, де цвів чебрець.
- У червні день довгий, котику, а трави краще збирати до полудня в ростучий місяць.
Босорка присіла і почала обережно зривати квітку за квіткою склаадала їх в свою торбинку і тихенько наспівувала народних пісень. Вона любила збирати трави, варити зілля, робити свічки, але дуже не любила, що деякі люди хочуть використовувати її магію в своїх корисливих, іноді навіть злих, цілях. Хоча вона і розуміла, і, здавалось, уже давно прийняла своє призначення, але все одно часто було боляче відкривати людям правду. Так за роздумами прийшла година.
Насолодившись вдосталь збиранням трав, босорка повернулась в своє обійстя. 
- Тепер ці трави треба розвісити, щоб сохли. - мовила босорка до кота. - Я відчиню літню кухню і напалю піч. А ти піди знайди домовика будемо снідати.
Кіт слухняно побіг до будинку - шукати, куди ж заховався їхній домовик. Босорка ж тим часом запалила піч, принесла з льоху банку молока і варення, нарізала хліба. Домовик з'явився тут як тут, як тільки побачив смаколики.
- Знову приходила дамочка шукати свого нестелепного чоловіка? Казав я тобі - не берись за ці справи - лиха не оберешся! – сказав домовик.
- Не можу я їм відмовити, бо вони ж не бачать того що бачу я!
- Як не бачать, то, певно, і не треба! Не даремно не всім дано бачити надприроднє. - відповів димовик.
Скрипнулафіртка і в двір зайшла юна дівчина, років 16. Босорка і домовик виглянули крізь відчинені в літню кухню двері. Дівчина помітила прочинені двері і двох людей, які виглядали за столу. До неї доносився дивовижний аромат суміші запаху молока, варення, хліба і сіна, яким була виставлена долівка літньої кухні. Вигляд господарів її теж насторожував: старенька бабуся з бородавчастим обличчям і маленький, наче дитина, дідок, який сидів прямо на столі перед мискою з варенням з повною бородою крихт хліба. Сонце вже піднялось досить високо над горизонтом і засліплювало очі так, що ні босорка, ні домовик не могли добре розгледіти дівчину.
- Доброго ранку! - гучно привіталась дівчина і вклонилась спочатку босорці, потім домовику.
Домовик аж підпригнув від несподіванки - зазвичай люди його не бачать. Босорка здивовано підняла очі.
- Доброго ранку, юна пані! Що привело тебе в таку рань до нас? - запитала вона.
Дівчина опустила очі.
- Кояться зі мною незрозумілі речі: варто мені про щось подумати, як це трапляється, варто мені на когось розізлитись, і та людина страждає від неприємностей. Я вже боюсь з кимось спілкуватись, боюсь до людей виходити, щоб не накликати на них біду.
Босорка знічено дивилась на дівчину. Такого вона ще не зустрічала. Хоча... Вона пригадала, як сама була юною і як була здивована раптовою появою в неї дивних здібностей.
- Скажи, дитино, ти одна в сім'ї? - запитав домовик. 
- Ні, у своїх батьків я - сьома дочка.
Босорка і домовик переглянулись. 
- Важка тебе чекає доля, дитино, - мовила бабця. -Велика сила дана тобі, непідвладна іншим. Але використовувати їй треба з мудрістю. Лише від тебе тепер залежить використати її на добро чи на зло. Допомагати людям - це справа благородна, можеш використати своє вміння для цього. Але добре думай, кому насправді треба допомагати, - багато у світі недобрих людей, корисливих, які звертатимуться до тебе по допомогу. Але, допомагаючи їм, ти нашкодиш іншим.
- Але як же я буду знати, кому допомагати, а кому ні? - запитала дівчина.
- Ти навчишся бачити людей наскрізь, читати їх думки і приховані мотиви, як я зараз бачу тебе. Ти - добра душа, в тобі немає і краплини зла. Якщо щось і трапляється лише від твоїх думок, як ти вважаєш, то це лише через те, що ти не маєш контролю над ними. Думка має велику силу, тому завжди думай про що думаєш.
В очах дівчини читалась розгубленість.
Думати про що думаю? – повторила, перепитуючи вона.
Так. – посміхнулась босорка. – Не хвилюйся, ти навчишся. В думці зосереджена величезна творча енергія. Все починається з думок: з позитивних – доброта, благородність, допомога тим, хто її потребує, зі злих – біди, розпач, горе. Пам’ятай про це завжди і лихі думки самі зникнуть.
Дівчина вражено дивилась на босорку, намагаючись зрозуміти, що та їй наговорила, а потім запитала:
А звідки ви це все знаєте?
Бо я колись була така, як ти… - тихо відповіла босорка. – А тепер іди, тренуй свої вміння. А я займусь справами. Чую, вже наближаються люди, зараз знов до роботи на увесь день…
Дівчина знизила плечима, ще раз вклонилась господарям і мовчки пішла геть. Знову скрипнула фіртка і якийсь чоловік гукнув:
Ей, хазяйко! Є тут хто?
" Ну ось, починається" - подумала бабця і попрямувала "на прийом". Хто тільки не приходив: закохані дівчата за приворотом, розчаровані дружини за помстою, стурбовані матусі за допомогою з дітьми, збентежені чоловіки за статками і чоловічою силою. Босорка всім приділила увагу: показала справжню магію, чаклувала, приворожувала, варила зілля, виливала віск, лише встигала омивати руки і обличчя холодною водою між клієнтами, намагаючись звільнитись від їх енергії і змити їх негатив.
Нарешті ввечері, коли всі привороти були зроблені, зілля зварене, всі відповіді почуті і всі клієнти розійшлись, босорка з розгону плюхнулась на лавку перед будинком і зітхнула, спостерігаючи, як сонце сідає за обрій. Де не взявся котик, виліз бабусі на руки і замуркав.
- Ну ось, вже нічка, котику, час спати.
Босорка підняла очі у небо - недалеко від Сонця уже було видно першу зорю. "Венера" - подумала бабця, перевела погляд на свого кота і запитала:
-Невже це і є моє призначення на Землі в цьому втіленні? Це все, що я можу зробити для Всесвіту?
Кіт мовчав. Село потонуло у сутінках. Закінчився ще один день з життя босорки...