Глава 7

Стікс приймав душ, коли пролунав дзвінок із комунікатора.

Впершись руками в стіну, тенганарець дивився, як у білий піддон стікає вода. Червона від крові. Поступово вона рожевіла, ставала прозорішою. Але це не зменшувало відчуття нудоти.

Звір сьогодні поживився добряче. Охоронний контур не дозволив йому залишити приватні землі, не дав утекти в ніч. Обгородженого лісу, що простягався на кілька гектарів, вистачило, щоб створити ілюзію свободи.

Але це поки що.

Стіксу вже довелося змінити столичну резиденцію на тихий засніжений Ермен на півночі Скандинавії. Переїхати ближче до диких лісів і легкої здобичі. А незабаром Звіру стане тісно в кордонах, створених розумом. Інстинкт запанує над розумом, темна сутність тхейнара — над тенганарцем. І тоді не допоможуть жодні огорожі…

Почувши дзвінок, він підвів голову.

Джино. Якщо телефонує, отже, щось з'ясував.

Зірвавши з гачка рушник, Стікс пройшов до спальні. Дзеркало на дверях відбило його: оголений, ідеально складений хижак. М’язистий, але водночас гнучкий і граціозний, як тигр.

Під гладкою шкірою тенганарця, всіяною краплями вологи, грали сталеві м’язи. Темне волосся стирчало мокрим їжачком. Він провів по ньому п’ятірнею, витер обличчя й кинув рушник на підлогу. Недбало ступив через уже непотрібну ганчірку й натиснув кнопку зв’язку.

— Нувере Хассель, є інформація по вашому запиту.

— Слухаю.

— Ваша гостя дзвонила на місцевий номер. Зареєстрований на Сема Уортона. У цей час об’єкт знаходиться в четвертому квадраті. Адреса…

Стікс перебив охоронця:

— Ти з’ясував, хто цей Сем?

— Студент політехнічного. П’ятий курс. Звичайний хлопець.

Звичайний? Та ні, звичайному хлопцеві не дзвонять із такою тугою в очах. Він важливий для неї. Дуже важливий.

— Зв’яжися з ректором. Усе, що зможеш нарити — мені на стіл.

— Зрозумів. Нувере…

Стікс відчув, що Джино зам’явся. Це шосте чуття тенганарців: читати емоції співрозмовника, навіть якщо розмова йде через засоби зв’язку. Але самі вони давно навчилися ставити ментальні щити й закриватися один від одного. Для них це стало такою ж звичною річчю, як для людей — одяг. Вийти в суспільство без такого щита вважалося поганим тоном, а з поколіннями вони так міцно вросли у свідомість, що тенганарці розучилися відчувати емоції.

— Говори.

— З номера гості зробили ще один дзвінок. Годину тому.

Годину тому його розум плавав в обіймах божевілля, а тілом володіла пітьма.

— Кому вона дзвонила? — промовив він байдужим тоном.

— Філіп Беннет, власник СТО на Третій Вишневій. Розмова тривала три хвилини.

У горлі зародилося загрозливе гарчання. Стікс стримав його. Губами ковзнула усмішка: тхейнар реагує на випадкову гостю. Йому не подобається, що вона дзвонить чоловікам. Але це не означає, що вона саме та, хто йому потрібна. Це буде зрозуміло лише з часом.

За життя Стікса було достатньо жінок, на яких реагував внутрішній звір. Вродливих, пристрасних, досвідчених у любовних іграх. Вони платили життям за право розділити з ним ліжко. Але жодна з них не змогла викликати в ньому нічого, крім плотського бажання.

Раніше цього було достатньо. Покірне жіноче тіло в ліжку задовольняло Стікса й заспокоювало його тхейнара. Але не тепер.

Тепер усе складніше. Йому потрібні почуття. Яскраві, насичені, всеохопні. Схожі на спалах наднової. Такі, що засліплюють розум і розривають груди. Почуття, які цілковито заволодіють ним.

Але вони не виникають за клацанням пальців. Почуття — це єдине, над чим він не має влади.

— Добре. З'ясуй про цього Беннета усе, що зможеш. І ще… — Стікс на секунду замислився. — Ні, це все.

Не варто довіряти охоронцю. Нехай він і відданий нуверу, але він людина. Слабка істота, що живе недовго і здебільшого керується почуттями та емоціями.

Натиснувши відбій, Стікс висунув з-під стільниці приховану панель. Ектоекран на стіні посвітлів, коли увімкнувся запис із камер у блакитній спальні.

Тенганарець швидко промотав кілька годин, протягом яких дівчина не залишала ліжка. Але ось вона підвелася, підійшла до вікна. Її обличчя змінилося. Гарненькі риси спотворилися від злості й страху. Вона чкурнула у ванну так, ніби за нею гналася зграя тхейнарів. Потім швидко одяглася і взяла телефон.

Ведений передчуттям, Стікс увімкнув звук.

— Привіт… — пролунав тихий, насторожений голос. — Мені потрібна твоя допомога. Можеш мене забрати?.. Тут Пси. Ціла зграя. Краще візьми когось ще… Не знаю точно. Десь на Західному шосе. Триповерховий маєток, що прилягає до лісу… Так сталося… Так. Якогось елогіма… Нам?.. Так, але… Ти пропонуєш мені з ним… А якщо він щось запідозрить?..

Розмова закінчилася. Впустивши руки, дівчина опустилася на підлогу і втупилася в одну точку.

Різкий тріск змусив Стікса відірвати погляд від неї й подивитися вниз. Тільки тепер він помітив, що весь цей час із силою стискав край столу. Стільниця, зроблена з твердого дуба, зім’ялася під його пальцями, неначе картон.

Дівча говорила про нього. У цьому він не сумнівався. Але суть розмови поки вислизала від розуміння. Стікс дорого заплатив би зараз за можливість почути її співрозмовника.

Але в нього є особливі привілеї, недоступні рядовим тенганарцям. Наприклад, постійний і необмежений доступ до всесвітніх баз даних, включно з не лише людськими. А ще власна мініармія з найкращих бійців і можливість встановити стеження за будь-яким об'єктом, що його цікавить.

Стікс розтиснув зведені спазмом пальці, розтер їх вільною рукою й активував смартбраслет на зап’ясті.

— Шентаре, потрібна твоя допомога, — сказав мовою, що не мала аналогів у цьому світі.

У відповідь пролунав скептичний сміх:

— Великому й Жахливому Стіксу Хасселю потрібна допомога фарга?

Тенганарець проігнорував випад.

— Потрібна. Ти готовий її надати?

— Ем… ну, якщо все так серйозно… — тон співрозмовника змінився. — Чим можу допомогти, Лорде?