Глава 18

ДАМІР

Біля входу в ресторан, в який мають доступ лише VIP-персони, вже людно. Світло ллється звідусіль, фотографи, знайомі обличчя. Я бачу кількох людей, з якими доведеться говорити. І відчуваю, як напружується Аріна. Це помітно з її наляканого виразу обличчя.

Виходжу з машини і одразу прочиняю дверцята для неї.

— Посміхнися, — тихо прошу.

— Не люблю фальшиву гру на публіку. — у пів тону бурчить вона.

— А я не люблю проблем. Тож посміхнися.

Вона дивиться на мене секунду… і таки ледь піднімає кутики вуст, зліпивши кумедну гримасу. Розчаровано видихаю гіркоту. Вона нестерпна. Схоже, робить все мені на зло.

Мовчки беру її за руку. Цього разу міцніше тримаю її та веду до закладу.

Але достатньо було нам увійти всередину, як ловлю на нас з Аріною допитливі погляди присутніх.

— Даміре! — до нас одразу підходить господар вечора.

Він виглядає так, ніби живе заради таких заходів. Зрештою, це частково так і є. Вітаюся і спокійно, як тільки можу, кидаю.

— Раді вас бачити, Ренате Альбертовичу.

— А я як радий! — сміється він. — І, бачу, ти не сам. А де прекрасна Вівіан? Хто ця чарівна леді, що сьогодні супроводжує тебе? — в голосі звучить неприхована лукавість.

Погляд Грейса переходить на Аріну. І він з неабиякою цікавістю розглядає її. Відчуваю, як вона напружується. Але я поводжуся впевнено і на запитання чоловіка не менш впевнено відповідаю.

— Вівіан надто зайнята. У неї тепер своє життя. А дівчина-красуня поруч — моя дівчина... — знизую плечима та додаю. — Аріна.

Грейс здивовано піднімає брови. І, не приховуючи свого здивування, випалює.

— Ого… неочікувано.

— Можливо. — холодно погоджуюся і без емоцій констатую. — Але маємо те, що маємо.

Чоловік простягає Аріні руку, представляється. А вона лиш стримано киває і, забравши свою руку, тихо каже.

— Приємно познайомитися.

— Взаємно, — відповідає він, але його інтерес читається надто виразно.

І мені це не подобається. Схоже, ця крихітка сьогодні зірве фурор. Але це мені на руку.

Перепрошую господаря вечірки та ставлю до відома.

— З вашого дозволу, ми пройдемо далі, — не чекаючи відповіді, веду Аріну в зал до фуршетних столів.

Тут панує святкова атмосфера — шум, музика, розмови. І десятки поглядів у наш бік.

Я відчуваю, як Аріна тримається ближче до мене. Здогадуюся, вона на такому заході вперше, тому відповідно почувається незручно. Злегка обіймаю її та, заглянувши в очі, прошу.

— Розслабся, крихітко. Це лише погляди. І це нормально.

— Мене це лякає, — зізнається вона.

— Звикай.

Ми проходимо кілька метрів, коли я помічаю знайому постать. Не можу повірити, адже Вівіан тут. Дивно, а як же показ мод? Щось вже нічого не розумію. Тіло обкидає жаром, але я усвідомлюю, що сьогодні вирішальний день. Наші погляди зустрічаються, і вона одразу наближається.

— Привіт, Даміре, — її голос звучить наче байдуже, але в очах повно образи. — Швидко ти мені заміну знайшов. — вона з насмішкою хмикає і, зміривши Аріну, зверхньо кидає. — Мабуть, не проявляв фантазії, дівчину за викликом попросив підіграти.

Мене її зухвалість дратує, тому, вдаючи спокій, випалюю.

— Судячи з твоєї логіки, нормальні дівчата для мене уже не варіант.

Вона повільно оглядає мене, а потім переводить погляд на Аріну. Цинічно міряє її. Зневажливо прицмокнувши губами, зверхньо констатує.

— Ти вирішив змінити стиль?

Я на її слова лише мовчу, а вона, вочевидь, вирішила відігратися.

— Думала, ти обираєш дівчат… більш відповідних твоєму рівню. Можу тільки уявити, де ти це щастя знайшов...

Аріна різко підіймає очі на мою колишню.

— А ви завжди оцінюєте людей за “рівнями”? — спокійно, але надто впевнено питає вона.

Вівіан повертає голову до неї і, знявши здивовано одну брову догори, фиркає.

— Лише коли різниця надто очевидна, серденько. А ти погодься, аж ніяк не вписується в оточення тут присутніх.

— Та невже? — зверхньо перепитує моя супутниця. — Тоді дозвольте дати вам пораду: вам теж варто частіше дивитися в дзеркало, — з холодною байдужістю випалює вона.

Я відчуваю, як напруга між ними різко зростає. І бачу, як кілька гостей поруч починають прислухатися. Міна на обличчі Вівіан ще та. Схоже, назріває скандал. А він мені не потрібен. Хоча, з іншого боку, добре, що моя колишня сьогодні тут. Вона побачила те, що повинна була побачити, а більшого мені і потрібно. Тому тихо, але суворо наказую.

— Досить, красуні!

Вівіан хмикає і, піднявши брову, з іронією кидає.

— Я лише сказала правду. Та, схоже, Даміре, вона тобі не до вподоби.

— Твоя правда мене не цікавить, — відрізаю. — І тим більше — не стосується моєї дівчини. Це мій вибір, а твоєї думки я не питав.

Я спеціально роблю акцент на останніх словах. Відчуваю, як поруч нервує моє дівча. Тому лиш міцніше пригортаю її до себе.

Вівіан, помітивши це, видає криву посмішку й з іронією випалює.

— Невже все настільки серйозно?

— Більш ніж, ти можеш собі уявити, — холодно відповідаю й одразу наказую. — Тому добирай слова.

Кілька секунд вона дивиться на мене, оцінюючи недобрим поглядом, а тоді, знизавши плечима, знову кидає.

— На весілля не забудь запросити. Хочу подивитися, як ти осоромишся...

— Перепрошую, міс зверхність, вам, здається, пора. Може, підете та прасуєте атмосферу в іншому місці... — несподівано та надто різко випалює Аріна.

Очі моєї колишньої моментально округлилися. Вона з відкритим ротом дивилася на нас ледь не з хвилину, а тоді, фиркнувши, пішла геть.

Переводжу суворий погляд на Аріну і роздратовано пошепки питаю.

— Ти не могла мовчати.

— Не могла. Терпіти не можу високомірне хамство. — теж надто тихо фиркає вона і з докором додає. — А вам би не завадило навчитися ставити людей на місце вчасно.

Набираю повні легені повітря і, пильно дивлячись на свою чарівну супутницю, відмахуюся.