Глава 17

ДАМІР

Я не люблю імпровізацію. Але зараз це необхідність, при тім, що я знаю, імпровізація завжди залишає місце для помилок. А помилки — це те, що може коштувати мені дорого. І сьогоднішній вечір не мав би стати винятком. Але, дивлячись на Аріну, я вже розумію — легко не буде. Її поява на сьогоднішньому заході стане вибухом. Адже ще тиждень тому я був на діловій вечірці зі своєю нареченою Вівіан.

Аріна стоїть біля дзеркала, проводячи пальцями по тканині сукні, ніби досі не вірить, що вона на ній. Її погляд уважний, трохи розгублений… і водночас впертий.

— Ти занадто напружена, — констатую факт, спершися плечем об стіну.

— А ви очікували, що я буду радісно стрибати? — не дивлячись на мене, відповідає вона.

Хмикаю і холодно випалюю.

— Я очікував, що ти швидше адаптуєшся.

Вона тихо фиркає.

— До чого адаптуюся? До ролі вашої “коханої крихітки”?

Я роблю крок ближче. Зупиняюся поруч, пильно дивлячись на її відбиття у дзеркалі. Вона нереально красива. Зачіска та професійний макіяж вигідно підкреслили її природну красу. Вона ідеальна і непристойно приваблива. В таку закохатися не гріх. Але на її зухвалість холодно кидаю.

— Так, Аріно. Сьогодні ти повинна ідеально підіграти мені. Всі навколо мають повірити, що у нас стосунки. І твоя гра на публіку повинна бути ідеальною.

Вона нарешті повертається до мене. Великими очима дивиться прямо мені в очі і зухвало випалює.

— Можливо для вас це гра. А для мене — ні.

Кілька секунд дивлюся їй у вічі. Вона не відводить погляду. І поводиться надто впевнено.

Мені навіть цікаво, що вона мала на увазі.

— Тоді зроби вигляд, що це гра, — тихіше додаю. — Тоді й не нервуватимеш даремно.

— Я не акторка? — невдоволено шипить вона. — Чи ви гадаєте легко грати роль закоханої, якщо знаєш людину всього нічого?

— У тебе вибору немає, кохана крихітко. — повторюю її ж слова та ледь всміхаюся. — Тож не раджу тобі, хоч щось зробити не так.

Вона закочує очима. З хвилину мовчить, опустивши погляд. А тоді різко заглядає в мої очі й цікавиться.

— Це погроза?

— Це попередження, кохана крихітко. — випалюю без емоцій і подаю їй руку.

Цього разу вона не вагається. Просто кладе свою долоню в мою. Навіть дивно, що змовчала. І я без зайвих слів веду її з кімнати.

У машині вона теж мовчить. Хоча я здогадуюся, вона, мабуть, шалено нервує. Що ж, я теж. Але я повинен це зробити. Бо вчинку своєї уже колишньої нареченої я не пробачу.

Саме тому сьогодні я повинен засвітити Аріну як свою нову пасію. І мені байдуже, що говоритимуть у мене за спиною.

Погляд прикипає до дівчини, яка помітно нервує. Вона мовчить, але я відчуваю її несказані слова.

— Аріно, перестань нервувати — наказую, не відводячи погляду від дороги.

— Я не нервую, — тихо відмахується вона.

— Нервуєш, ще й як нервуєш, — заперечую. — І це видно.

— Може, я просто не звикла до такого… Але ж ви не даєте мені вибору. Краще б дали якусь роботу, ніж тягти невідомо куди та невідомо за чим? Для чого цей цирк, якщо у вас є наречена? Ви хоч уявляєте, як будете виглядати в очах оточення?

— Уявляю. Але мені байдуже думка оточення. Якщо я щось роблю, значить мені так потрібно. — холодно відмахуюся. — І тебе це хай не хвилює. Твоя задача зараз — це бездоганно зіграти роль моєї дівчини.

Дівчина різко повертає голову до мене.

— Бездоганно зіграти роль вашої дівчини... — з іронією повторює вона. — Звучить просто та невинно. Але чи це можливо? Я ж вас по суті не знаю. І єдине, що я можу, це просто не робити нічого та мовчати. Це ідеальний варіант моєї поведінки. Але, на жаль, я вам не можу пообіцяти, що так поводитимуся. Все залежить від обставин.

На її слова хмикаю, адже вечір справді обіцяє бути цікавим. Але мені це на руку, бо так моя уже не наречена швидше дізнається, що її черговий каприз став останнім.

Аріна стискає вуста, але більше нічого не каже. Ось так краще. Хай помовчить. Можливо, зробить висновки. Я б теж не порушував тишу, але маю іще одне прохання до своєї супутниці.

— Аріно, ти повинна поводитися впевнено. А точніше так, щоб ніхто навіть сумнівів не мав, що ти насправді моя дівчина.

— Даміре Ернестовичу, якщо ви розраховуєте, що я висітиму на вас весь вечір, то можу вас запевнити цього не буде. Я не дуже знайома з правилами етикету, але робити те, що мені неприємно, не погоджуся нізащо. Тому попрошу це врахувати.

Хмикнувши, видихаю. А ця красуня має характер, і як би це дивно не виглядало, але мені це подобається. Тому на її слова не маю що сказати. Хоча все-таки про дещо хочу попросити.

— В такому випадку, моя кохана крихітко, просто довірся мені. Ну і на людях звертайся до мене тільки на ім’я або ж якось лагідно, як тобі зручно. Ну і звісно на «ти».

Вона на моє прохання мовчить, а я під’їжджаю до закладу, у якому має відбутися захід. І веду авто на стоянку.