Останній монолог

Я одержима... Так , тобою.

Вже сотні , а може й тисячі ночей 

Все б'юся в стіл свій головою, 
І ні на мить не зімкну очей.

"Ти мій ,ти мій , ти лише мій ! " 
- кричить , повторює серця згасання .
Забрав навіки сон , той наш проклятий змій ,
Який подарував незримий плід кохання.

Мого до тебе ... Тільки так .
По-іншому б і не було ніколи .
Посіяв мрію ти - розрісся мак ,
Червоний колір поглинав мене довкола.

І кров'ю пелюстки ставали стрімко ,
Краплинами стікаючи , до босих ніг .
Тебе єдиного побачила у тому краї чітко ,
Мене ж розгледіти не зміг .

Пішов , дорогою не озирався .
Гадав , за ним лише холодний лід
Та ти дитинно помилявся -
Позаду залишала я гарячий слід ...

Відбитки ці криваві не стирались,
Вони вели до тебе без кінця .
Всі люди дивно посміхались ,
На тобі ж не було їхнього вінця.

Я б так хотіла швидко опинитись 
Попереду дороги твого нещасного життя .
Я б так хотіла ніжно прихилитись ,
Сказати тихо : "Позаду завжди була я ..."

Тоді ти точно оцінив би 
Усю ту щирість , відданість тобі. 
Пізнав би радість без жалоби ,
Десь вчора залишилися б ті дні сумні !...

Та цьому не судилося відбутись. 
Знайшов ти іншу і зрозуміла я 
Від тебе нізащо не зможу позбутись ,
Отак і стала одержимою душа моя .

Вона білявка довгонога , 
А я просте собі дівча .
За нею черга хлопців довга , 
За мною ж догора свіча .

Вона кокетка , мов тигриця , 
А я нікчемне , мокре кошеня .
В її очах сидить сама дияволиця , 
В моїх ще спить маленьке бісення .

Вона богиня , вона цариця 
Її ім'я у кожного в устах ,
Проте мені не бадьориться -
Думки мої в брудних дротах .

Вони невпинно тягнуть за собою ,
Штовхають на страшні діла 
Та навіть вбивство не додасть спокою,
Колись й мені прилетить чиясь стріла .

Нехай ти ходиш не зі мною , 
Нехай не знаєш ти мене :
Не зроблю жодного тобі я болю 
Тому , що все ж по-справжньому люблю тебе .

Я вірю , що пройдуть роки .
Ти станеш щасливішим , як ніколи .
У тебе буде жінка , малюки .
Забудеш лихі й люті ті віхоли.

Із ними не згадають тобі я ,
Згублюсь між вічно холодної криги .
Там спочин не знайде одержимість моя ,
Тож стане рядками останньої книги .

Отої зеленої й смішної .
Написаної , ніби для дитини .
Насправді вона і є такою , 
Щоб перечитував тривожної хвилини .

Коли на серці сильна туга , 
А в голові гадки кричать -
Осяє тебе звідки моя світла смуга ,
Не дам тоді душі змовчать !

Розширить груди й сміливіше
Постане в очах моя постава .
Не зупинеться , скаже про все живіше ! ...
Та буде це лише уява ...

Твоя ... Яка ж потішна думка ,
Така виразна і нездійсненна чомусь .
Зараз кохана - колись незнайомка ,
Назавжди у снах твоїх розчинюсь...

Будемо разом , немов і була 
У тебе зі мною особлива любов .
Не пожалію на те що пішла -
Щастя твоє найбільше з умов!...

Ну , що ж... Прощатися  пора 
Годинник показує опівніч .
Зійшла у небі моя зоря , 
Так близько ще не була ніколи вічність .

Бувай , а якщо раптом  у вікні
Побачиш , що погасла в небі зірка -
Забудь , на хвильку химерні свої дні,
Згадай про мрію , яка б не була гірка.

"До зустрічі , мій милий ! " - 
Не можу сказати тужливе "Прощай".
Наша любов уже у густому чорнилі , 
Кривавими кляксами заповнить наш край...