11.

До кінця робочого дня мені не дає спокою наполегливість Давида. Він – гарний та багатий хлопець, і проблем з дівчатами у нього точно немає. Чому ж тоді я стала його метою? Зібрався мене спокусити? Як би не так! 

Після роботи біля офісу на мене знову чекає Денис. Він стоїть біля своєї яскравої машини, і не помітити його просто неможливо. От і колеги мої помічають, особливо коли я наближаюся і Денис цілує у губи. Завтра точно посиплються запитання, і відповісти на них доведеться.

– Як минув день? – питає, коли автомобіль рушає з місця.

– Нормально, – про ситуацію з Давидом стараюся не згадувати. І Денису не варто знати про мого нового боса. Не думаю, що він зрадіє, дізнавшись про знаки уваги з його боку. 

– Сабі, ти не проти, якщо ми з'їздимо сьогодні на репетицію? – несподівано питає Денис. – Просто сьогодні у всіх є така можливість. Та якщо ти не хочеш, я можу все скасувати. 

– Ні, не треба! – зупиняю хлопця. – Тільки заїдемо додому, щоб я переодягнулася. А ще я голодна... 

– Тоді дорогою заїдемо у кафе, – усміхається Денис. 

Спочатку ми справді вечеряємо у кафе, а тоді їдемо додому, щоб я змогла змінити свій офісний одяг на щось більш зручне. Поки одягаюся, пригадую, що там, швидше за все, буде Оля. Не надто приємне відкриття, але яке вже є. Треба просто триматися від неї якомога далі і не вестися на провокації. 

Вибираю для репетиції просту білу футболку та світлі джинси. На ноги – зручні кеди, а волосся збираю у хвіст. Не бачу причин виряджатися, все ж таки це лише репетиція, а не похід у клуб. 

Тільки от коли ми заходимо у величезний гараж, який належить Стасу, я одразу помічаю Олю і розумію, що вона підготувалася набагато краще за мене. Коротенькі джинсові шорти і вільна майка, що заледве прикриває груди. Добре, що не забула про ліфчик, а то вийшов би конфуз. 

– Усім привіт! – голосно заявляє Денис, і Оля миттєво опиняється в його обіймах. 

– Я скучила, Дене! – зазираючи йому в очі, мало не муркоче. Навіть не знаю, як втримуюся, щоб не закотити очі до неба. Зараз Оля схожа на восьмикласницю, яка вперше закохалася. Ну хіба можна так принижуватися? Хіба не видно, що для неї Ден лише друг? 

– Привіт, Сабріно! – Стас також вирішує мене обійняти, і це не приховується від Дениса. Він доволі вправно вибирається із захвату Олі й притягує мене до себе. 

– Гей, друже! Я не з'їм твою дівчину! – невдоволено кричить Стас, а мені стає неймовірно приємно. Ревнивий Денис – це щось! От би ще Оля біля нього не швендяла, було б взагалі чудово. 

– Хто ж тебе знає! – фиркає Ден і пригортає мене до себе.

У кутку помічаю імпровізовану сцену та музичні інструменти на ній. Хлопці займають свої місця, а мені Стас вручає пляшку пива і вказує на м'який диван навпроти сцени.

– Насолоджуйся, Сабі, – підморгує мені і поспішає до барабанної установки. 

Оля розміщується в іншому кутку кімнати, також з пивом у руках. Її косі погляди у мій бік важко не помітити, та я швидко про неї забуваю, коли починає лунати музика, а за нею і спів Дениса. 

Це дійсно щось неймовірне. Я завжди знала, що він дуже талановитий. Колись, ще у школі, разом уявляли, як він підкорить світ своїм талантом. Шкода, що мрії не пішли далі цього гаража. І єдині, хто може насолоджуватися співом Дениса – це я та Оля. 

– Ну як тобі? – питає Ден через деякий час, коли репетиція закінчується. 

– Ти неймовірний. Тобто... ви всі просто чудові, – виправляюся, коли Стас голосно фиркає. 

Здається, чогось подібного Денис і чекав. Він широко усміхається, а тоді цілує мене на очах у всіх. Олю просто-таки перекошує від злості, але мені зовсім її не шкода. Час зрозуміти, що Денис їй не належить. Сподіваюся, що скоро це все-таки станеться. 

– Дене, ти ж не забув, що в п'ятницю у мене день народження? – заявляє дівчина, коли ми вже збираємося покидати гараж. 

– Звісно, ні, – спокійно заявляє мій хлопець. – Ми з Сабріною обов'язково будемо.

Оля розглядає мене не надто радісним поглядом, але зараз я думаю не про це. У п'ятницю в неї днюха? Але ж у мене зовсім інші плани!

Поки їдемо додому, намагаюся зібратися з думками і пояснити Денису плани на п'ятницю. Хочеться вірити, що він не образиться, що нам доведеться розлучитися. Хоча я б хотіла, щоб він пішов зі мною та моїми колегами, а не обрав Олю. Щось зовсім я їй не довіряю… 

– Про що думаєш? – питає Денис, зупинивши авто на черговому світлофорі. – Вже десять хвилин мовчиш і дивишся в одну точку. Сталося щось?

– У п'ятницю я маю йти зі своїми колегами в бар. Я думала, що ти складеш мені компанію, – починаю обережно.

– Сабі, я не можу… – зітхає Денис. – Оля – моя хороша подруга, і вона образиться, якщо я не прийду.

– Ну яка ж вона подруга? Дівчина закохана у тебе по вуха! – не можу втриматися від сарказму. 

– Сабі, давай не будемо про це, – Ден кладе свою руку мені на коліно і легенько стискає. – Для мене Оля лише подруга і нічого більше. Я лише тебе кохаю, мишеня. 

– І я тебе кохаю, але… – видихаю. – Нам доведеться щось вигадати. Тоді я з колегами в бар, а потім приїду до тебе. Я пообіцяла їм, і відмовити буде негарно.