Глава 1. Ненависть і золото

- Ненавиджу Різдво.

Ліниво та дещо з часткою огиди Агата витирала зі щоки пінисту масу, яку розбризкали їй прямо в обличчя дітлахи. Їхні матері були зайняті жвавим обговоренням меню новорічного застілля, а не вихованням своїх чад, що змушувало дівчину сатаніти ще дужче.

Весело хіхікаючи, пухкенькі дітлахи бігали між вбраними у зелено-червону строкату ряднину столиками в кафе та бризкались солодкою піною, збурюючи радісний настрій у відвідувачів.

Ось тільки одна Агата фиркала й брикалась від занадто новорічної вседозволеності у громадських місцях для всіх а-ля «пустунчиків».  

- Господи, - не втрималась Інеса й допомогла дівчині швидше стерти сліди гри непосидючої малечі. - Та скинь ти той кислотний вираз зі своєї фізіономії! Лякаєш.

- Вони замастили мені обличчя якоюсь багнюкою! – гнівалась дівчина.

- Новорічна піна – безпечна й смачна, запевняю. Я сотні разів її ковтала, поки з племінниками бавилась.

Інеса б і сама взялась кружляти кафешкою з дітками, махаючи мішурою й розкидаючи конфетті. Стримувала її лише напружена гримаса Агати, не інакше як запозичена у самого Грінча.

Проте Агата геть не розділяла передріздвяне піднесення, яке полонило її подругу.

- Не для мене ці забавки. Швидше б ці свята скінчились.

Дівчина насуплено протирала серветкою вимащені піною руки так, ніби готова була видерти й пальці.

- Все дратує, - вдарила по стільниці Агата, привертаючи увагу вже знайомих бешкетників, яким точно припала до душі її реакція на витівку.

- Інесо, лише поглянь! – тицьнула рукою у середину прикрашеної зали вона. - Ці неоковирні гілки ялини, мов ведмежі величезні лапи, врізаються тобі в обличчя, роздряпуючи ніжну шкіру. Ця мерзенна омела над твоєю головою, аж чхати марудить. Ці грубі банти з синтетики, довжелезні гірлянди, на яких осідають метри пилюки. Весь світовий непотріб та несмак збираються разом кожного грудня і заводять свої цукрово-нудотні пісні, а мені терпи!

- Ох, одна й та сама промова напередодні кожного Різдва, - Інеса дожувала бургер і жбурнула у набридливу подругу кульку з серветки. - Зануда.

- Гей!

Агата роздратовано видихнула і тільки-но заскрипіла зубами, щоб накидати досі стримуваних розгніваних реплік, як біля ніжки столика щось виразно блиснуло, враз збиваючи гнівний запал.

Наче покинуте безхатько, на підлозі лежала обручка.

Загублена прикраса, вилита з білого та червоного золота, що хвилями накочувались одне на одне, була оздоблена трьома ґудзиками-діамантами. Вона зачаровувала елегантністю та неповторністю, ніби майстер намагався виплекати те рідкісне почуття кохання, яке шукають цілісіньке життя.

- Агато, в тебе спину зціпило? Чого з-під столу не вилазиш? – нагнулась Інеса.

Дівчина заворожено вертіла обручкою, доки не поклала її перед подругою:

- Диви, яку гарнюню я знайшла.

- Ого! Дорогезна, клянусь! – настала черга Інеси милуватись прикрасою. - Її напевно шукають. Віднесу за барну стійку, може, знайдеться власниця.

Тільки вона підвелась, як Агата вихопила обручку та міцно затиснула у долоні, на відріз відмовляючись розставатись з нею. 

- Ти чого?

Приголомшена своїм вчинком та дивним почуттям, яке кричало в будь-яку ціну зберегти обручку, Агата прохрипіла:

- Я віддам.

Інеса зиркнула у бік привабливого бармена, що вправно відкорковував пляшку вина, аби приготувати запашний глінтвейн закоханій парочці у кутку, й по-своєму розтрактувала поведінку подруги.

- Оу, симпатичний. Розживись номерком, - підморгнула вона.

Проігнорувавши подругу, Агата неслась між рядами, вигадуючи, як залишитись з прикрасою.

- Можна у вас дещо спитати, - перегнулась через стійку дівчина та вхопила бармена за руку.

- Вибачте, що? – низько нахилився до неї хлопець, і цього руху вистачило, щоб прикинутись, ніби вона віддала знахідку.

- Нічого, я передумала, - засміялась Агата, нишком ховаючи обручку в кишеню, поки хлопець ошелешено потирав зап’ястя.

Коли дівчина повернулась до подруги, та копошилась у сумці.

- Тобі вже час? – здогадалась Агата.

- Мою карету подано, - Інеса глянула у вікно, за яким тричі засигналила срібляста автівка.

Інеса завжди святкувала Різдво в колі своєї величезної сім’ї – з сімома братами та трьома сестрами. Цього року коло рідних збільшилось – двійко старших братів одружилось, тому новорічна вечірка мала бути ще грандіознішою, і вона мріяла якнайскоріше дістатись рідної домівки.

- Ти точно не хочеш зі мною? Буде весело, - не втрачала сподівання пом’якшити ставлення подруги до Різдва Інеса.

- Ні. За. Що, - з жахом відрізала Агата. – Ти ж знаєш моє відношення до... Ненавиджу.

- Ненавиджу, - одноголосно протягнули дівчата.

- А я от не люблю залишати тебе сумну на самоті, особливо, коли ти навіть ялинку не наряджаєш, - ляснула по носі подруга.