Роки йшли, стираючи все на своєму шляху. У тій душі, яка колись у сімнадцять років вірила в полуницю під чужими зорями, у велике кохання та світле майбутнє, не залишилося більше нічого.
Ні кохання, яке колись змушувало терпіти й прощати.
Ні болю, який колись розривав серце на шматки.
Ні відчаю, бо навіть сльози врешті-решт висохли.
Настав момент повної, оглушливої внутрішньої пустоти. Коли навіть тоді, в рідкісні хвилини, здавалося б, спокою чи коли все навколо було нібито нормально, вона вже не відчувала жодної радості. Усередині неї все померло.
Вона просто пливла за течією. Робила те, що треба: працювала на своїй важкій роботі, платила комуналку, купувала продукти, розраховувалася з чужими боргами, поверталася додому до білих конвертів на столі. Тіло рухалося за звичкою, а душа вже давно мовчала під шаром товстого льоду.
Вона перетворилася на тиху течію, яка більше нікуди не поспішає, нічого не чекає і ні на що не сподівається.
Але навіть найглибший лід колись починає танути від найменшого промінчика правди. Навіть у наймертвішій тиші одного разу зривається та сама остання, перетягнута струна…
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.