Обривані струни

Граніт, цемент і такий важкий вечір

Робота на тій будівництві була випробуванням на межі людських можливостей. Вони працювали зранку до ночі, без єдиного вихідного.

Це була суто чоловіча робота. Інших жінок на будівництві не було взагалі — і чоловіки-колеги здивовано хитали головами, відмовляючись вірити власним очам, дивлячись на те, як вона справляється з цією важкою працею. Його робота полягала в тому, щоб ставити важкий гранітний камінь на стіни. А її робота? Вона йшла слідом і заливала цей камінь густим, важким цементом, збиваючи руки в кров, терплячи біль у спині й нескінченну втому. День у день, під палючим сонцем чи пронизливим вітром. Вона не шкодувала себе, бо хотіла бути поруч, хотіла допомогти, хотіла довести йому свою вірність і любов.

Але найважче починалося ввечері, коли робочий день нібито закінчувався.

Для інших чоловіків робота була завершена — вони йшли відпочивати. Для неї ж починалася друга зміна. Вона приходила до тісного вагончика, де треба було швидко навести хоч якийсь лад, ставала біля плити варити їсти, бігла в магазин за продуктами, носила відрами важку воду. Все для того, щоб її коханий — чий день на будівництві теж був нелегким — зайшов у тепло, поїв гарячого, міг спокійно помитися і відпочити після праці.

Вона дбала про нього так, ніби він був кришталевим, повністю забуваючи про власне тіло, яке ледве трималося на ногах від недосипання і болю. Її любов вимірювалася мозолями, водою у відрах і гарячою вечерею у вагончику.

І в ті вечори вона все ще щиро вірила, що якщо віддати йому всю себе, якщо стерпіти це пекло — він обов'язково зрозуміє, як сильно вона його кохає, і стане для неї надійною стіною. Вона ще не знала, що самопожертва перед людиною, яка не вміє цінувати чужий біль, ніколи не приносить миру.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше