Обривані струни

Удар, який розбив усе

Здавалося б, після всього перенесеного — тюрми, Чопа, його порятунку — життя мало б стати спокійнішим. Але плід нездорової злості й алкоголю знову дав про себе знати.

Одного разу він пішов у село і повернувся звідти п'яний до нестями. Що саме сталося там, у селі, так ніхто до ладу й не дізнався — чи то якась чергова сварка, чи то бійка. Але додому він прийшов лютим, шукаючи на кому вилити свою чорну злобу.

І знову накинувся на неї.

Усе відбувалося швидко й моторошно. Він замахнувся, щоб вдарити її по голові — так, як робив це раніше. Але в ту ж секунду між ними стала мама. Вона не могла дивитися, як катують її дитину, і кинулася захищати дочку.

І тоді його рука вдарила маму.

Удар прийшовся в обличчя — туди ж, куди він завжди бив. У тиші рідної хати пролунав звук, який розбив життя Олени на «до» і «після». Мама, яка намагалася вберегти свою дочку, сама стала жертвою жорстокості.

Найстрашніше і найболючіше у тому спогаді для Олени було навіть не те, що сталося, а її власний відчай наступних годин. Тоді, розгублена, залякана, зв'язана невидимими кайданами страху і залежності, вона зробила те, що потім роками дорікала собі — пішла за ним до його дому, залишивши маму в сльозах і болі. Вона тоді просто не знала, куди йти, як розірвати це коло, і страх перед тим, «що скажуть люди» та «як жити далі», переміг.

Але тепер, дивлячись на ті події з висоти свого життєвого досвіду, зріла Олена знала: вона не винна у тій жорстокості. Вона була просто жертвою чужої злості, яка надто пізно зрозуміла головне — від тиранів не рятують втечами за ними ж і мовчанням.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше