Обривані струни

Розділ 4. Двоє проти цілого світу

Їй було сімнадцять. Йому — вісімнадцять. Зовсім зелені, юні, з гарячими серцями і вірою в те, що їхнє кохання — єдине й на все життя.

Коли він знайшов її в іншому районі, приїхавши до її села попри відстань і чужі погляди, навколо лише знизували плечима. Дорослі перешіптувалися за спинами:

— Та які з них чоловік і жінка? Діти ж іще зовсім! У голові вітер, за душею нічого. Побавляться в любов, як у іграшки, та й розійдуться.

Ніхто не вірив у їхні почуття. Ні сусіди, ні родичі, ні знайомі. Для всіх вони були просто двома підлітками, які вигадали собі казку під чужим заробітчанським небом і тепер уперто не хочуть прокидатися.

Але їм було байдуже до чужих слів. Коли тобі сімнадцять, а йому вісімнадцять, здається, що ви вдвох можете перевернути гори. Вона дивилася на нього з таким світлом в очах, наче він був її єдиним порятунком і захистом. А він тримав її за руку міцно-міцно, немов хотів довести всьому світу: вони не діти, вони вже дорослі, і вони самі вирішують свою долю.

Вони справді кохали одне одного — тією першою, палкою, ще не затьмареною побутом і образами любов’ю. Кожна зустріч, кожна коротка розмова біля хвіртки була для них святом. Вона чекала його, рахувала дні до приїзду, а він мчав до неї з іншого району, не шкодуючи ні часу, ні сил.

Тоді Олена щиро вірила: якщо вони вистояли проти недовіри всіх навколо, якщо він знайшов її серед десятків сіл і не відступив — то попереду на них чекає тільки щастя. Вона ще не знала, що юне, гаряче кохання і доросле сімейне життя — це два зовсім різні світи, і що найважчі випробування чекають їх не від чужих людей, а всередині їхньої власної хати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше