Вони були з абсолютно різних світів — із різних сіл, різних районів, кожен зі своїм життєвим багажем та звичками. Здавалося б, їхні життєві дороги ніколи не мали перетнутися. Але чужі закордонні плантації стали тим місцем, де світ звузився до розмірів одного робочого дня і вечірніх зборів біля вагончиків.
Там він за нею і бігав. Для неї, тихої і скромної дівчини, така наполегливість була чимось новим і приголомшливим. Він придумував тисячі прийомів, щоб опинитися поруч, носив ту саму тарілку з митою полуницею, заговорював тоді, коли вона ховалася від усіх у своєму куточку, і зрештою зумів розтопити кригу. Юна душа повірила, що ось воно — справжнє почуття.
Але сезон закінчувався. Настав день розлуки, коли їм треба було їхати додому — кожному у своє село, у свій район, до своїх батьків.
Тоді зв'язок був зовсім іншим, аніж тепер — ані смартфонів, ані постійних повідомлень. І от він, повернувшись до себе й не витримавши розлуки, вирішив її шукати. Пам'ятаючи лише ім'я і приблизні орієнтири, він розпитував людей, їздив автобусами з району в район, шукав її село, її хату.
Коли він отак несподівано з'явився на її подвір'ї — наполегливий, сміливий, із палаючими очима — це справило враження. Рідні дивилися насторожено, а вона відчула себе героїнею романтичного фільму. Йому здавалося, що вони створені одне для одного, і він зробить усе, аби забрати її до себе.
Хто ж тоді міг знати, чим обернуться ці пошуки і це перше кохання, коли романтика буденності розіб’ється об жорстоку реальність?