Глава 28. Ліанна

Коли в двері наших покоїв зненацька загрюкали, моє серце мало не вискочило з грудей. Звук був гучним, вимогливим і абсолютно невідповідним для такої пізньої години.

«О ні, Еві…» — перша думка холодом прошила мозок.

Я затамувала подих, гарячково міркуючи, що робити. Сестра щойно пішла в сад, і якщо палацова варта влаштовує облаву, то ми пропали. Намагаючись вгамувати тремтіння в руках, я підійшла до масивних дубових дверей, повільно повернула засув і прочинила їх лише на стільки, щоб висунути голову назовні.

На порозі стояв сам Каспіан. Його обличчя було суворим, а пильний погляд начальника таємної варти одразу ж упився в мене, наче намагався просканувати наскрізь.

— Доброї ночі, леді Ліанно, — сухо промовив він, навіть не думаючи перепрошувати за нічний візит. — Перепрошую за турботу, але де ваша сестра?

У мене всередині все стислося від паніки, але я змусила себе напустити на обличчя вираз сонної роздратованості й легковажно знизала плечима.

— Моя сестра? Евелін спить, звісно. А де ще вона має бути о такій порі?

Каспіан звузив очі, явно не повіривши моєму безтурботному тону. Він зробив рішучий крок уперед, наче збирався просто відштовхнути мене й зайти всередину.

— Я мушу особисто в цьому переконатися. Дозвольте увійти в покої.

— Ще чого! — я миттєво вперлася рукою в одвірок, перегороджуючи йому шлях, і ввімкнула весь свій фірмовий озерний гонор. — По-перше, ми вже роздягнені й відпочиваємо. По-друге, це покої учасниць Королівського Відбору! Тільки з особистим дозволом Королеви чи Короля сюди взагалі хтось має право заходити серед ночі. Ви переходите межі, капітане. Якщо вам так терміново потрібна саме Евелін, то я сама її зараз покличу. Чекайте тут.

Я з гуркотом зачинила двері прямо перед його носом, навіть не чекаючи відповіді.

Опинившись у тиші кімнати, я притислася спиною до дерева й ледь не розридалася від безвиході. «Прокляття, прокляття, проклинаю все на світі! Ну чому саме сьогодні?!» Часу на паніку не було — Каспіан не піде, поки не побачить другу сестру.

Закусивши губу, я заплющила очі й гарячково потягнула за нитки власної магії ілюзій. Це було важко, адже ми з Еві хоч і дуже схожі, але мали дрібні розбіжності в рисах обличчя, формі брів та відтінку аури. Я зосередилася, згадуючи кожну рису сестри, і за кілька секунд тонкий магічний контур ліг на моє обличчя, перетворюючи мене на точну копію Евелін.

Я швидко розпатлала волосся, щоб надати собі ще більш сонного вигляду, знову відімкнула двері й невдоволено визирнула в коридор.

— Капітане Каспіан? — я заговорила трохи м'якшим, спокійнішим голосом, копіюючи манеру Еві. — Що сталося? Чому ви підняли такий галас серед ночі?

Каспіан, який усе ще стояв під дверима, раптом витріщився на мене так, наче побачив привида. Його загартоване в боях обличчя витягнулося, а в очах мигнуло глибоке, абсолютно щире здивування. Він кілька секунд просто мовчки переводив погляд з мого обличчя на двері, ніби його внутрішні тактичні розрахунки щойно дали колосальний збій.

— Я… перепрошую, леді Евелін, — нарешті вичавив він із себе, прочищаючи горло й намагаючись повернути самовладання. — Виникла прикра помилка з магічними контурами захисту. Мені здалося, що з ваших покоїв зафіксували несанкціонований вихід. На щастя, я бачу, що ви обидві на місці. Доброї ночі.

Він коротко вклонився й поспішно розвернувся, швидко крокуючи геть коридором.

Щойно його кроки стихли, я зачинила двері на всі засуви, сповзла по стіні на підлогу й полегшено, здригаючись усім тілом, видихнула. Пастка не спрацювала. Я врятувала Еві. Але чому капітан таємної варти так сильно здивувався, побачивши мене? Що саме вони шукали?