Глава 27. Адріан

Нічний сад зустрів мене знайомою прохолодою і тихим, ледве чутним шелестом листя. Стоячи біля занедбаного фонтана в ілюзорній личині простака Ріана, я до дрібниць прораховував кожен наступний крок. Цей виклик на хмарах не був випадковим романтичним поривом. Це був тверезий, філігранний тактичний хід.

Перед тим як вийти сюди, я віддав Каспіану чіткий і безкомпромісний наказ: щойно магічні контури зафіксують, що «Еліана» полишила покої, капітан під виглядом нічної перевірки варти має особисто зайти до сестер Озерних. Його завдання — на власні очі перевірити, котра з двох дівчат залишилася в ліжку, а котра зараз іде мені назустріч. Гра в хованки затягнулася, і сьогодні вночі я збирався зірвати всі маски.

Еліана запізнювалася. Я вже починав нетерпляче міряти кроками галявину, коли повітря навколо фонтана раптом здригнулося, стаючи густішим і теплішим.

З нічного туману вибігла вона.

Побачивши мене, дівчина навіть не зупинилася — вона буквально кинулася мені в обійми, відкинувши всю свою звичну палацову стриманість. Я підхопив її тонку талію, відчуваючи, як шалено б'ється її серце, і з легкістю закружляв у повітрі серед залитої місячним світлом алеї. Нас затягнуло у вир такої шаленої, концентрованої ніжності, що коли мої губи накрили її в палкому, глибокому поцілунку, я геть забув, що я — принц, який влаштував пастку. У цей момент я був просто чоловіком, який тримав у руках свій увесь світ.

Коли ми нарешті відсторонилися одне від одного, щоб ковтнути повітря, Еліана важко зітхнула й опустила погляд, ховаючи очі. На її обличчі проступила важка, щира турбота.

— Ріане… нам не можна так більше зустрічатися, — тихо, з невимовним болем у голосі промовила вона, притискаючи долоні до моїх грудей. — Це неправильно. Я роблю дуже негарно відносно принца Адріана, перебуваючи на його Відборі й таємно тікаючи до іншого. До того ж, ми сильно ризикуємо. Якщо нас зловить королівська варта, наслідки будуть жахливими для нас обох.

Я м'яко перехопив її руки, заглядаючи прямо в очі, сховані за ілюзією, і в моєму голосі прозвучала абсолютна, залізна впевненість спадкоємця престолу:

— Я не дозволю, аби з тобою щось сталося. Чуєш мене? Ніколи. Я все продумав, Еліано. Тобі не варто боятися палацової варти чи гніву королівської родини. Справа в тому… що я не простий маг із провінції. Я маю колосальний вплив на принца Адріана, він прислухається до кожного мого слова.

Я підступив на крок ближче, зменшуючи відстань між нами до мінімуму, і повів пальцями по її щоці.

— Тобі більше не потрібно грати комедію на цьому Відборі й намагатися навмисно програти. Просто зізнайся мені, хто ти насправді. Назви мені своє справжнє ім'я, зніми цю личину. Обіцяю: щойно я почую правду, я особисто переконаю принца відпустити тебе з Відбору без жодних скандалів чи підозр. Ти отримаєш омріяну свободу і я негайно поїду до твого батька просити твоєї руки. Просто довірся мені й скажи, хто ти?

Я затамував подих, чекаючи на її відповідь. Зараз, коли Каспіан перевіряв її кімнату, а вона стояла переді мною, правда була близькою як ніколи.