Глава 15. Адріан

Королівська оранжерея під скляним куполом завжди була моїм прихистком. Тут, серед вологого повітря та заплутаних тропічних ліан, мій внутрішній вогонь зазвичай затихав. Але сьогодні я привів сюди сестер Озерних не для відпочинку. Мене виснажувала невідомість.

Тієї нічної зустрічі під гліциніями моя загадкова Еліана не показувала своєї магічної стихії — ми не чаклували. Але я на все життя запам'ятав її ауру. Вона була схожа на ковток кришталево чистої, прохолодної джерельної води, яка миттєво гасила мою вічну вогняну лихоманку. Мені потрібно було знову відчути цей контраст, цей магічний резонанс, який виникає лише тоді, коли маг перебуває у стані сильних емоцій.

— Наш замок може здаватися суворим, леді, — спокійно кажу я, тримаючи руки за спиною і ведучи дівчат повз зарості гігантських папоротей. — Але в цій оранжереї зібрані дива з усього світу. Деякі рослини тонко відчувають людську душу. Якщо поруч опиняється людина з таємницею… вони реагують.

Я кидаю швидкий погляд на Ліанну. Вона йде трохи попереду, розглядаючи скляну стелю з явним наміром здаватися абсолютно байдужою.

— Наприклад, одна леді, яку я зустрів під дощем, казала, що палацові стіни її душать. Що ви думаєте про це, леді Ліанно?

Вона різко повертається до мене, збираючись, судячи з виразу обличчя, видати чергову шпильку, але в цей момент усе йде шкереберть.

Ми саме проходимо повз сектор Південних боліт. Раптом повітря в павільйоні важчає. Я відчуваю, як старовинні захисні руни на стінах коротко спалахують і гаснуть — магічний контур палацу, виснажений вчорашнім блокуванням кулінарних контурів, дає неочікуваний збій. Важка, покрита гострими шипами кривава лоза, яка мала спати під дією заклинання, з глухим сичанням виривається з кріплень.

Рослина, підкоряючись сліпому хижому інстинкту, стрімко викидає свій батіг туди, де стоїть найменш захищена постать — тиха Евелін, яка йшла позаду сестри.

— Еві, назад! — розпачливо кричить Ліанна.

Все відбувається за частку секунди. Я вже викидаю вперед руку, з моїх пальців зривається потік яскравого, рятівного вогню, щоб спалити лозу на підльоті, але я занадто далеко.

І тут простір між нами буквально вибухає.

Це не вогонь і не іскри. Це різкий, крижаний, беззвучний порив спресованого повітря, гострий, наче лезо викуваного меча. Він зрізає товсту, шиповану лозу за міліметр від плеча Евелін. Обрубок із тріском падає на мармур, випускаючи темний сік.

Мій вогняний спалах запізніло вдаряє в залишки рослини, обертаючи їх на попіл. Але моя увага прикута до іншого. Хвиля, що прокотилася оранжереєю після повітряного удару, приносить із собою знайомий, до болю рідний аромат. Смак прохолоди. Крижана, чиста магія, яка миттєво гасить залишки мого власного вогню.

Це вона. Цей резонанс неможливо підробити.

Я різко повертаю голову, мої очі панічно шукають джерело. Спалах відбувся там, де застигли сестри. Евелін судорожно притискає руки до грудей, її обличчя біліше за сніг, вона ледь дихає від переляку. А перед нею, закриваючи її своїм тілом, стоїть Ліанна.

Ліанна важко дихає, її очі палають справжнім, непідробним гнівом старшої сестри, яка готова розірвати будь-кого за свою родину. Побачивши мій ошелешений погляд, вона миттєво перетягує всю увагу на себе — різко виставляє вперед руки, на кінчиках її пальців хаотично, брудно спалахують червоні вогняні іскри, а сама вона видає гучний, панічний крик:

— Боги! Що це за скажені бур'яни у вашому палаці?! Я так злякалася, Ваша Високосте! Воно як стрибне на Еві, а я як крутнулася, як випустила магію з переляку! Ледь усю цю вашу клумбу до бісової матері не спалила! Добре, що повітряна хвиля від мого вогню лозу перебила, бо я б тут усе спопелила!

Вона продовжує галасувати, картинно обмахуватися спідницею і всією своєю яскравою, широкою постаттю відтісняє мене від молодшої сестри, ховаючи Евелін у тіні за своєю спиною. Ліанна діє інстинктивно, як захисник. Вона явно боїться, що я звинувачу їх у псуванні королівського майна чи слабкості.

Я дивлюся на її руки, де все ще гаснуть вогняні іскри. Фізика магії — складна річ. Коли маг вогню випускає різкий, концентрований сплеск сили, він моментально спалює кисень навколо себе, створюючи зворотний, холодний вакуумний потік повітря, який збоку може здатися повітряним лезом. Ліанна злякалася за сестру, її внутрішня стихія вогню здетонувала, а прохолода, яку я відчув… це був лише тепловий вакуум від її шаленого вибуху.

Мій внутрішній аналітик каже, що все логічно. Евелін — тиха, налякана дівчинка, яка взагалі не має бойового потенціалу, вона ледь на ногах стоїть від шоку. А от Ліанна… Вона знову проявила свій некерований, палкий характер. Вона захистила сестру, видала потужний магічний викид і тепер намагається заговорити мені зуби своїм криком, щоб приховати свій справжній потенціал.

Вона ховає під маскою невихованості неймовірну силу. І ту саму прохолоду вакууму, яка так потрібна моєму полум'ю.

— Все гаразд, леді Ліанно, заспокойтеся, — я підходжу ближче, м'яко беру її гарячі від іскор долоні у свої. Вона намагається їх висмикнути, але я стискаю сильніше, дивлячись прямо в її обурені очі. — Ви врятували сестру. Ваш спалах… був дивовижним. Ви знову довели мені, що за вашими словами ховається серце справжньої захисниці.

Я повністю ігнорую Евелін, яка тихо сахається вглиб зелених кущів. Моя впевненість стає моєю абсолютною сліпотою. Я остаточно засліплений яскравим вогнем Ліанни, інтерпретуючи кожну деталь на користь своєї ілюзії.