Глава 13. Ліанна. Адріан

Ліанна

Якщо у світі існує місце, що за рівнем витонченого катування здатне зрівнятися з палацовим підземеллям, то це королівська кухня під час випробування Королеви-матері.

Тут панує справжнє пекло. Повітря розпечене від десятків величезних печей, пахне дорогою ваніллю, корицею та панікою. Навколо мене тридчять високородних леді, затягнутих у шовки та корсети, судорожно махають руками, бруднять свої напудрені носи борошном і мало не б'ються за кожну вільну каструлю. Поварі палацу ходять уздовж стін із витягнутими в струнку спинами — їм суворо заборонено допомагати нам навіть порадою.

Я стою перед своїм дерев'яним столом, дивлячись на три срібні монети, що самотньо лежать на стільниці, і відчуваю, як у мені закипає дикий, нестримний бунт.

Готувати? Мені?! Та в нашому маєтку єдине, що мені дозволяли робити на кухні — це красти гарячі скоринки хліба, пока кухарка відверталася. Три срібняки — це величезні гроші для Озерного, але тут, у цьому царстві марнославства, на них можна купити хіба що жменю цукру та миску найпростішого борошна. Еві шепнула мені діяти так, як вмію, і замовляти найдорожче. Що ж, її порада впала на родючий ґрунт. Я не збираюся вираховувати грами. Я збираюся влаштувати таке шоу, після якого Його Високість сам відчинить мені ворота палацу.

— Гей, любезний! — голосно гукаю я одного з молодших кухарів, який від мого крику аж підстрибує на місці. — Неси мені найбільший шматок свинячого окорока, який знайдеш у коморах! І цибулі. Побільше цибулі!

— Але… леді Ліанно, — лепече хлопець, косячись на магічні дзеркала на стінах, через які за нами точно спостерігає королівська родина. — Це ж чаювання для Вищої ради магів… Потрібні тістечка, суфле, легкі тарталетки…

— Маги — теж чоловіки, а чоловік від ваших повітряних пінок лише злиться, — відрізаю я, з гуркотом підсуваючи до себе чавунну пательню. — Тягни м'ясо, я сказала! Якраз у три срібняки вкладемося.

По сусідству зі мною розгортається зовсім інша картина. Леді Амелія, чия вогняно-руда шевелюра сьогодні закручена в неймовірно складну зачіску, манірно збиває вінчиком якийсь повітряний, білосніжний крем у величезному мідному чані. На ній розкішна сукня з ніжно-рожевого атласу, на якій немає жодної цятки. Вона раз у раз кидає на мене зневажливі погляди і голосно, щоб почули всі навколо, фиркає:

— Одразу видно провінційне походження. Свинина на королівському чаюванні… Який сором. Тобі, Ліанно, місце на ринку серед торговок, а не в палаці. Твій «шедевр» Королева Валерія навіть накаже викинути псам, ось побачиш.

Всередині мене спалахує мій рідний, некерований вогонь стихії. Пальці починають свербіти від бажання пустити хорошу іскру прямо в її рожеву спідницю. Але я згадую план Еві: бути вередливою, незручною і духовно низькою.

«Псам, кажеш?» — на моєму обличчі з'являється хижа, найсолодша посмішка конюха, який задумав капость.

Я беру в руки свій ніж, ніби збираючись повернутися до обробки цибулі, і роблю різкий, абсолютно «випадковий» рух ліктем назад. Моя рука з розмаху влітає точно в край мідного чана Амелії, який стоїть на самому краєчку її столу.

Гуркіт металу перекриває весь шум кухні.

Величезна порція густого, липкого білого крему, над яким герцогська донька працювала останні дві години, красивою, широкою хвилею летить прямо на неї. Біла маса з ніг до голови покриває її розкішну рожеву сукню, розмазується по корсету і важкими краплями падає з рудої зачіски прямо на ніс.

— А-а-а-а-а! — Зала вибухає ультразвуковим криком Амелії. Вона дивиться на свої зіпсовані шовки й трясеться від люті, нагадуючи розлючену снігову бабу. — Ти… ти підла корова! Ти зробила це навмисно! Ваша Величність! Гвардія! Вишвирніть її звідси!

Дівчата навколо злякано сахаються в сторони. Кухарі застигають із роззявленими ротами.

Я ж гордо вирівнюю спину, впираю руки в боки і, навіть не думаючи вибачатися, голосно, на всю кухню заявляю:

— Ой, подумаєш, сукню забруднила! Скажи спасибі, Амеліє, що я позбавила Раду магів від твоєї солодкої отрути. Справжня їжа має бути з м'ясом і димком, а не цими вашими пінками для слабонервних! Від твоєї манірності вже нудить! По палацу пройти не можна, щоб не наштовхнутися на чергове повітряне тістечко!

### Адріан

Я сиджу в закритій королівській ложі, спершись підборіддям на кулак, і з глибоким внутрішнім задоволенням спостерігаю за магічним екраном, де транслюється справжнє бойовище. Моя мати, Королева-мати Валерія, яка сидить поруч, повільно опускає келих із вином. Її ідеально вищипані брови злітають так високо, що, здається, зараз торкнуться діадеми.

— Це… просто невихована дикарка, — ледь чутно, з глибоким шоком каже вона, повертаючись до мене. Її голос тремтить від щирого обурення. — Адріане, ти бачив її манери? Вона влаштувала справжній бунт на моїй кухні! Вона спотворила сукню доньки герцога і кричить про свинячі окороки, як остання ринкова перекупка! Її потрібно вигнати з палацу цього ж вечора, без жодного права на апеляцію!

Я мовчу, але всередині мене все тріумфує. Серце б'ється швидше, а в душі знову піднімається та сама тепла, шалена хвиля спогадів із нічного саду гліциній.

«Павичі, які втрачають хвіст під дощем… повітряні пінки, від яких нудить…» — усе сходиться! Кожне її слово б'є точно в ціль. Моя прекрасна Еліана знову протестує. Вона ненавидить манірність і фальш цього палацу так само сильно, як і я сам. Вона навмисно влаштувала цей безлад, щоб показати моїй матері, як глибоко їй плювати на ці дурні, штучні правила Відбору. Вона захищає свою свободу, свою дику, некеровану іскру. І вона неймовірна у своєму гніві.

— Ні, матусю, — тихо, але з залізною впевненістю кажу я, перериваючи гнівну тираду матері й переводячи на неї прямий погляд. — Ви не виженете її.

— Що?! — Валерія різко повертається до мене, не вірячи власним вухам. Її штормові очі звужуються. — Ти захищаєш це провінційне непорозуміння?

— Леді Ліанна залишається, — на моїх губах з'являється легка, хижа посмішка мисливця. — Вона продемонструвала сміливість, характер і практичність. І вона абсолютно права — маги цілими днями тримають ментальний та бойовий захист на кордонах, їм потрібна ситна їжа, а не цукрова пудра чи ягідне суфле. Її вчинок ексцентричний, згоден, але наш Відбір має бути чесним і відкритим. Нехай Вища рада магів завтра сама вирішить, чий стіл кращий і ситніший. Я особисто простежу, щоб її роботу оцінили об'єктивно й без упереджень.