Глава 11. Адріан

Ніч не приносить мені спокою. Я стою біля величезного вікна у своїх покоях, дивлячись, як місячне світло розрізає темряву королівського саду. На столі поруч досі лежить вишита хустинка з цикламеном.

Сьогодні на балу леді Ліанна повторила ту саму фразу про напудрених павичів, яку моя нічна незнайомка Еліана шепотіла мені під кущами гліцинії. Це мав бути мій тріумф. Остаточний доказ. Вона хотіла відштовхнути мене своєю провінційною грубістю, але я розкусив її гру.

Тоді чому моє серце досі б'ється в якомусь тривожному, рваному ритмі?

Я заплющую очі й знову відчуваю ту шалену секунду під час танцю з її молодшою сестрою, Евелін. Той магічний розряд був настільки потужним, що мармурові плити під нашими ногами завібрували. Моя стихія вогню буквально ревела, зустрівшись із її аурою. Справжній резонанс душ. Таке неможливо підробити. Але Евелін — сіра, налякана мишка, яка боїться власної тіні й ледь здатна забарвити кристал у блідо-блакитний колір. На моє запитання, хто вона, дівчина ледь не знепритомніла від страху. А проте ігнорувати нашу сумісність не можна, тому я і залишив її в палаці, хоч одразу й планував відправити додому.

— Ваша Високосте, якщо ви продовжите так пильно дивитися на ту хустинку, вона просто спалахне від вашої магії, — тихий, іронічний голос Каспіана змушує мене розплющити очі.

Мій друг і за сумісництвом головний маг Відбору заходить до кімнати без стуку — привілей, який я дозволяю лише йому в цей нічний час. У руках він тримає тонку срібну скриньку.

— Ти приніс його? — я різко повертаюся до нього.

— Так, — Каспіан ставить скриньку на стіл і обережно піднімає кришку. Всередині на оксамитовій подушечці лежить старовинний артефакт — компас із кришталевою стрілкою, що світиться слабким ментальним світлом. — Магічний локатор аури. Я зміг виділити чистий залишковий слід магії повітря, який твоя незнайомка залишила на хустинці три дні тому.

Я підхожу ближче, відчуваючи, як азарт мисливця знову закипає в крові.

— Налаштовуй. Я хочу знати, в чиїх грудях б'ється це джерело.

Каспіан дістає тонку срібну голку, акуратно торкається ниток на вишивці цикламена, а потім переносить невидиму краплю магічної енергії на центр компаса. Кришталева стрілка на мить застигає, наче злякана істота, а потім починає шалено обертатися, залишаючи за собою блідо-блакитний шлейф.

Нарешті, вона робить різкий ривок і зупиняється, вказуючи точно на південне крило палацу. Туди, де розташовані покої учасниць Відбору.

— Працює, — шепочу я, посміхаючись. — Веди мене.

Ми потайки залишаємо мої покої. Палац занурений у сон, лише гвардійці на постах синхронно б'ють поклони, коли ми проходимо повз. Кожен мій крок наближає мене до розгадки. Я впевнений, що компас приведе мене до ліжка Ліанни, і тоді я змушу її зняти всі маски.

Ми піднімаємося на третій поверх південного крила. Кришталева стрілка світиться все яскравіше, вона буквально тремтить від близькості потрібної аури. Попереду — довгий коридор із білими дверима.

Крок. Ще крок. Стрілка компаса завмирає, вказуючи прямо на двері під номером дванадцять. Покої графинь з Озерного графства.

— Вони живуть там удвох, — тихо зазначає Каспіан, поправляючи окуляри й пильно вдивляючись у магічне світіння артефакту.

Я протягую руку, збираючись взяти компас, щоб піднести його ближче до замкової щілини й визначити конкретне ліжко. Але раптом кришталева стрілка починає поводитися дивно. Вона робить повільний напівкорот вліво, вказуючи на Ліанну, а за секунду — різко смикається вправо, ніби притягнута іншим магнітом. Вона буквально розривається між двома сторонами кімнати, описуючи хаотичні дуги, і врешті-решт застигає точно посередині.

— Що це за бісівщина? — насуплююся я, дивлячись на Каспіана. — Твій артефакт зламався?

— Мій артефакт бездоганний, Адріане, — серйозно відповідає маг, і в його голосі я вперше чую замішання. — Але в цій кімнаті занадто потужні магічні завади. Захисні контури палацу переплітаються з родовою магією дівчат. Компас показує, що шукана аура повітря знаходиться тут, але він не може розділити їх. Вона точно посередині між ними.

Я стискаю кулаки від розчарування. Пастка знову не закрилася до кінця.

— Це логічно, — намагаюся я заспокоїти власні думки, хоча всередині все палає від напруги. — Ліанна — сильна магиня. Вона навмисно створює фоновий шум, щоб заплутати шукачів. А її сестра Евелін володіє стихією води, яка є природним провідником і резонатором. Вона просто «дзеркалить» і підсилює магію сестри, тому компас сходить з розуму.

— Можливо, — тихо каже Каспіан, але його погляд залишається занадто задумливим. — А можливо, ти просто шукаєш не ту дівчину, друже.

— Я знаю, кого я шукаю, — відрізаю я, востаннє кидаючи погляд на зачинені двері номер дванадцять.

За ними ховається моя таємниця. Моя зухвала, горда Еліана. Якщо магічний компас не може дати мені чіткої відповіді через їхній сестринський зв'язок, я зміню тактику. Офіційні заходи не працюють. Мені потрібні стресові ситуації. Конкурси, де кожна з них буде змушена діяти на межі своїх можливостей. Там, де маски почнуть тріщати під тиском обставин.

— Завтра вранці оголосимо новий етап, — тихо кажу я Каспіану, розвертаючись назад до своїх покоїв. — І підготуй палац до прийому. Моя мати, Королева Валерія, повертається на Відбір. Нехай вона теж подивиться на наших провінційних красунь. Її жіноче око не пропустить жодної брехні.

Я повертаюся до себе, але сон так і не приходить. Я досі бачу перед собою дві пари очей: гарячі, повні виклику очі Ліанни, і ті глибокі, перелякані, але такі знайомі очі Евелін під час нашого єдиного танцю. Гра стає небезпечною, і я готовий підняти ставки.