Глава 7. Евелін

Мій акторський талант сьогодні заслуговує на найвищу нагороду. Як тільки я забігаю за важку ковану браму житлового крила, мій «переляк» зникає, поступаючись місцем глухому роздратуванню. Я вирівнюю спину, припиняю заїкатися і зневажливо пирхаю.

Який же він зарозумілий і сліпий! Варто було мені зобразити затуркану провінціалку, яка заплуталася у власних спідницях і заглядає йому в рот від благоговіння, як він миттєво втратив до мене будь-який інтерес. Навіть розвернувся і пішов з таким виглядом, ніби я — порожнє місце. Ідеально. План працює бездоганно: для принца Адріана я тепер просто налякана мишка, а от Ліанну він вважає своєю головною загадкою. І це недобре. Їй теж треба менше виділятися, напевно?

Проте наступний ранок швидко повертає нас із небес на землю. Наш Відбір — це не просто романтичні прогулянки, це справжнє поле бою, де кожна з учасниць готова перегризти іншій горлянку за королівську корону.

Коли ми з Ліанною заходимо до великої зали, де має відбутися перше магічне тестування, атмосфера буквально іскрить від прихованої агресії. Дівчата шикуються біля магічних кристалів. Кожна має продемонструвати базовий рівень своєї стихії перед Радою магів, на чолі якої сидить той самий Каспіан — права рука принца.

— Ой, дивіться, наші збіднілі віконтеси прийшли, — голосно шепоче леді Амелія, та сама рудоволоса донька герцога, яка вчора ледь не плакала від щастя перед Адріаном. — Цікаво, їхня магія така ж убога, як і їхні сукні?

Ліанна миттєво спалахує. Її пальці починають тремтіти, а навколо зап'ястків з'являються перші небезпечні іскри стихії вогню.

— Замовкни, Амеліє, — крізь зуби каже сестра. — Бо твій розкішний корсет зараз дуже добре спалахне.

— Леді Ліанна з Озерного, прошу до кристала! — лунає гучний голос мага-розпорядника.

Ліанна гордо піднімає підборіддя і рушає вперед. Вона впевнена в собі — її вогонь завжди був сильним. Вона збирається показати яскравий, але трохи хаотичний спалах, щоб продемонструвати силу, але водночас довести, що не вміє нею керувати (ще один пункт нашого плану «Як вилетіти з Відбору»).

Вона кладе долоню на великий прозорий кварц. Кристал починає наливатися багровим світлом. Але раптом я помічаю, як леді Амелія, яка стоїть трохи позаду, непомітно витягує з-під рукава тонкий темний амулет і починає шепотіти прокляття підживлення.

Це пастка. Амелія хоче перевантажити кристал магією вогню Ліанни, щоб стався вибух. Сестра не просто провалить іспит — її звинуватять у спробі знищити королівське майно або в неконтрольованій агресії!

Кристал починає шалено вібрувати, багрове світло стає занадто яскравим, багряні тріщини повзуть по каменю. Ліанна злякано намагається відірвати руку, але чужа магія буквально прикувала її долоню до кварцу.

«Нізащо!» — в мені спалахує лють.

Я роблю крок назад, ховаючись за широку спину якоїсь пишної баронеси, щоб ніхто не бачив моїх рук. Моя рідна стихія — повітря і вода — миттєво відгукується на внутрішній заклик. Я заплющую очі й концентруюся. Мені потрібно діяти ювелірно.

Я випускаю тонкий, крижаний потік повітря прямо під підлогу, спрямовуючи його до основи кристала. Цей потік проникає всередину каменю, створюючи невидимий захисний кокон навколо аури моєї сестри і водночас блокуючи брудну магію Амелії. Вода всередині мого закляття миттєво охолоджує розпечений кварц.

Раптом кристал затихає. Багрове світло стає м'яким, рівним і згасає. Ліанна нарешті може відсмикнути руку. Вона важко дихає, нічого не розуміючи.

Каспіан на галереї другого поверху мружиться, уважно розглядаючи кристал крізь свої окуляри. Його магічне чуття явно зафіксувало якесь втручання, але моє повітряне закляття було настільки чистим і швидким, що воно не залишило видимих слідів.

— Результат леді Ліанни… задовільний. Сила є, контролю недостатньо, — спокійно оголошує Каспіан і робить помітку в сувої. — Наступна — леді Евелін з Озерного.

Я глибоко вдихаю, ховаю руки в кишені своєї мішкуватої сукні та вихожу вперед. Моє завдання зараз — показати абсолютну, сіру посередність. Ніяких спалахів. Ніяких фокусів.

Я кладу руку на кристал. Насичую його мізерною краплею магії, рівно стільки, щоб він ледь-ледь забарвився в блідо-блакитний колір води. Кристал навіть не здригнувся.

— Леді Евелін… мінімальний рівень, — байдуже каже розпорядник.

По залу котиться хвиля зневажливих смішків від інших дівчат. Леді Амелія дивиться на мене як на порожнє місце, задоволена тим, що її суперниці з Озерного виглядають так жалюгідно.

Я повертаюся до Ліанни, яка все ще бліда від пережитого шоку. Ми обмінюємося швидкими поглядами. Нам обом зрозуміло: цей Відбір набагато небезпечніший, ніж ми думали. І поки Адріан бігає за Ліанною, намагаючись розгадати її зухвалість, мені доведеться стати не просто тінню, а справжнім ангелом-охоронцем для своєї сестри в цьому зміїному кублі.