Пролог

Нічне повітря все ще тремтить від її сміху — зухвалого, щирого, зовсім не схожого на той манірний щебет, від якого в мене вже годину зводить щелепи в бальній залі. Вона щойно була тут, на відстані одного подиху. Я все ще відчуваю на своїх губах примарний смак її поцілунку — солодкого, як нектар, і відчайдушного, як останній подих перед бурею.

— Хто ти, Еліано? — шепочу я в порожнечу саду, але мені відповідає лише шелест листя гліцинії та глухий відлуння її слів: «Молися, щоб принц обрав іншу».

Вона втекла, розчинившись у тумані, який сама ж і створила. Я стою посеред спорожнілої алеї, відчуваючи себе так, ніби мене щойно позбавили зору. Мій батько не брехав — кохання справді приходить як удар блискавки, випалюючи все попереднє життя дотла. Але іронія в тому, що моя «блискавка» вважає мене ворогом, навіть не знаючи мого справжнього імені.

Я опускаю погляд донизу і помічаю на траві світлу пляму. Нахиляюся і піднімаю тонку мереживну хустинку. Вона все ще пахне нею — свіжістю нічного дощу та польовими квітами. У кутку вишита витончена квітка з відігнутими назад пелюстками. Якась дика лілія чи, можливо, цикламен? Я проводжу пальцем по стібках, не усвідомлюючи, що тримаю в руках герб одного з найдавніших родів королівства. Для мене зараз це просто квітка — остання нитка, що зв'язує мене з Еліаною.

Зі сторони балкона долинають кроки. Каспіан. Я впізнаю його магічний фон ще до того, як він виходить на світло місяця.

— Магія личини вичерпується, Адріане, — тихо каже він, дивлячись на мою заціпенілу постать. — Повертайся. Король чекає на твою відповідь щодо Відбору. Він уже почав складати список принцес сусідніх країн.

Я повільно згортаю хустинку і ховаю її біля самого серця, під камзол. Мій погляд стає жорстким, а в грудях розгорається полум'я, яке не згасити жодним державним указом.

— Передай батькові, що я згоден на Відбір, — кажу я, і мій голос звучить як наказ полководця.

Маг здивовано піднімає брову, поправляючи окуляри.

— Ти справді хочеш влаштувати цей фарс після всього, що казав про волю та щирість?

— Я хочу Відбір, Каспіане. Збери мені всіх дівчат королівства. Нехай приїдуть тисячі. Мені байдуже до їхніх посагів чи політичних союзів. Я погоджуюся на цей спектакль лише з однією метою: я знайду її. Вона сказала, що її віддають на Відбір, а отже, вона прийде до мого палацу. Вона буде там, ховаючись під маскою леді, намагаючись бути непомітною для «бабія-принца».

Я дивлюся на освітлені вікна палацу, де вже скоро почнеться полювання мого життя.

— Вона просила мене молитися, щоб я обрав іншу. Але вона ще не знає, що я вже обрав. І жодна інша жінка в цьому світі не змусить мене відвести погляд від тієї, чия хустинка зараз гріє мені груди. Підготуй палац, друже. Починається велика гра.