Пролог

- Ох, люба моя, так довго тривати не може.. Скільком джентельменам ти ще відмовиш? - зачинивши двері за графом Шевальє, тривожно запитала моя матуся, на секундочку - королева Елоді Бланшар..
- Я хочу відпочити матінко, дозволите? - хотіла зробити реверанс і зникнути з їхнього поля зору, але не все було так просто..
- Даріє, я не розумію твоєї поведінки! Принци з усіх куточків Франції з'їжджались просити твоєї руки, вельможні графи, особливо Шевальє, обіцяв носити тебе на руках..А ти все крутиш носом. То чого ти тоді хочеш, доню? - не припиняла своїх питань королева.. 
- Того єдиного! - насмішкувато мовив мій брат Себастьян, ввійшовши до моєї кімнати. Тут вам прохідний двір чи як? 
- Тебе вчили, що підслуховувати не  гарно?- серджусь, але всеодно не повертаюсь до тієї теми..
- Авжеж! Я ж майбутній король і маю про все знати! - самовпевнено відповів він, завжди вихваляючись, що  є спадкоємцем батькового престолу, а потім додає:- Але для любої сестрички роблю виняток, щоб в халепу не потрапила.. (Ох, які ми благородні. В яку халепу я можу потрапити? Я всього на рік молодша він нього - точно не мала дівчинка.. А от якщо вийду так швидко заміж, бо цього потребує закон - ось тоді буде халепа!) 
- Твоїй благородності немає меж, братику! - саркастично промовляю і перевівши погляд на матір продовжую:- Якщо ваша ласка, в мене за планом верхова їзда.. Дозволите!? 
Королева, хоч не дуже схвально, та все ж киває головою, а я видихнувши з полегшенням прямую до коней..
- Принцесо Даріє! - зупиняє, кланяючись, моя покоївка - Маю новину із міста! 
- Продовжуй! 
- Неподалік вашого палацу, поселився принц Луї Сорель із своїм братом Антуаном! - похапцем відповідає та..
- І яке мені діло до того принца? - здивовано піднімаю брову..Мої очі бачили вже стільки принців, лордів та графів, що якийсь там Сорель точно нічим не здивує..
- Він із самого Парижу! - захоплено продовжує та - Говорять, що він дуже вродливий, чесний, щирий, і надзвичайно багатий..(Хм, ну якщо принц, точно не може бути бідняком. Що ж тут неймовірного? ) 
- Можеш далі не говорити, мені не цікаво! - байдуже прямую далі.. 
- Але він просить вашої аудієнції! - не зупиняється покоївка..
- Ти ж розповіла, що він тільки поселився. Про яку аудієнцію може йти мова? - всеодно байдуже прямую до коней..
- Королева Елоді, щойно дізнавшись про його приїзд, послала до нього гінця із запрошенням! - з тим самим захватом відповідає вона. Але не дивує! Я була більш ніж впевнена, що моя мама обов'язково влаштує для нас зустріч! 
- Байдуже! - прямо говорю і нарешті зникаю з поля зору своєї покоївки..
Як же все це дістало! Дістало бути принцесою і мати ті кляті обов'язки! От хто придумав цей шлюб? І чому від нього я маю страждати? Кожен день, до нашого палацу приїжджають свого роду джентельмени, і в кожного на думці одне "Прошу вашої царської руки, принцесо Даріє!" А якби моя рука не була царською? То б і такої черги залицяльників не було? Що має статись, щоб вони відчепились від мене? Хоча дурне питання: або шлюб, або смерть. Останній варіант подобається мені найбільше! Ще й цей принц, як його, Луї? На мою голову звалився! Матінка не заспокоїться, поки нас не познайомить чи взагалі посватає..Але нічого, відмовлю, як і іншим, мені не звикати! От тільки би я знала, що насправді чекатиме на мене. Тоді б ніколи не прийняла аудієнцію Сореля ! Але заварила кашу, мушу сама її з'їсти! А ви не поспішайте, скоро самі про все довідаєтесь! Вмощуйтесь зручніше, моя історія тільки починається! 

Моя нова обіцяна історія. Довго вагалась у її написанні, проте надихнувшись серіалом "Бріджертони" - відкинула всі сумніви. Від вас чекаю вподобайки та відгуки про те, чи сподобається вам такий сюжет. Старатимусь зробити його цікавим і чекатиму на вашу підтримку.❤️ 

Люблю та ціную кожного✨

Ваша Марта 💜