25.

На моєму обличчі більше не було вуалі, вона десь загубилася разом із діадемою, і я могла добре бачити дорогу, якою йшла. Сірі кам’яні стіни, шліфовані до блиску, через кілька метрів – товсті воскові свічки у нішах, склепінчаста стеля – довгий коридор, який вів невідомо куди.

- Ви робите мені боляче, - засичала я, коли, минаючи занадто низьку арку, трохи зігнувшись, чоловік міцно стиснув мене за лікоть.

- У тебе приємний голос, Мойро, - не зупиняючись, він обхопив мене за стан та притягнув до себе. - І амбіції теж немалі. Але ж із вашого із Готардом союзу нічого б не вийшло, ти кішка, а він… До речі, де ви познайомилися із моїм сином?

- Я геть не знайома із вашим сином, - ледь встигаючи перебирати ногами, задихано відповіла я, відчуваючи поряд тепло міцного чоловічого тіла.

- Ов-ва! Невже таке може бути? –чоловік зупинився й, притиснувши до стіни, схилився та дихнув просто мені в обличчя: – Невже просто взяв та викрав безрідну дівчину?

- Так воно справді й було, - пробурмотіла я, не витримуючи його пронизливого погляду, ще й у розширених зіницях відображалося миготливе полум’я свічки, здавалося, що переді мною не людина.

- Готард тебе викрав, привів до каплиці, поставив на Олтар Єднання, аби ти відбула разом із ним посвяту, а ти нічого про те не знала?

- Так і було…- я змогла витримати нищівний погляд, яким лорд Крайс пропалював мене до середини нутра, бо я говорила правду.

- А цей амулет на твоїх грудях? Де ти його взяла? Невже теж знайшла?

- Це… насправді це не моя річ, мені її дала моя володарка… пані Ангелка.

- То тобі срібний кіготь дала та навіжена жінка, яка кричала та билася в істеричному припадку?

Різко відсторонившись, чоловік важко обперся спиною на стіну напроти мене й кілька хвилин мовчки дивився вперед.

- Вибачте, я ненавмисно, - прошепотіла я, теж починаючи розуміти, в яку халепу потрапила. – Мабуть, моя пані та ваш син таємно зустрічалися й щойно хотіли побратись. Але щось їм завадило… мабуть, це я?

Різкий похмурий погляд заставив моє серце упасти в п’яти.

- Але … я й справді не хотіла. Я йшла через ліс… виконувала доручення своєї володарки, відійшла від стежки, аби напитися води і знепритомніла, а коли отямилася – усе відбувалося занадто стрімко, потім з’явилися ви.

- Дуже вчасно з’явився, - випроставши руку із довгими чорними, до блиску відполірованими нігтями, лорд Крайс щось тихо пробурмотів – і на його долоні з’явилося блакитнувате світло, поволі набуваючи подоби химерного птаха.

- Магічний вогонь? – видихнула я, зачаровано спостерігаючи за чаклунством.