24.

Я навіть не надіялася, але цієї миті чітко почула її голос – грюкнули двері й страшенний вереск розколов тишу.

- Я запізнилася?! – пронизливо кричала моя володарка, влітаючи у залу в червоній розкішній сукні, яку я бачила напередодні на ліжку, чорний тонкий серпанок, увінчаний вінком із розкішних троянд, вкривав її волосся. – Але що тут робить вона? – пані різко осіклася, тицьнула у мене пальцем, її погляд палав.

Знову запанувала тиша.

Можливо, у мене було видіння?

Я спромоглася роззирнутися довкола й на мить зосередила погляд на чоловікові, якого щойно зрікся батько – високий, стрункий, одягнутий у чорний лискучий камзол, обшитий зеленою облямівкою, обличчя перекошене від збентеження, довгі бліді пальці, унизані перстнями, тремтять, чорне волосся тугими кільцями в’юниться аж до плечей.

Цей чоловік був молодшою копією високого кремезного красеня років сорока.

Лорд Валеріус Гарбс Крайс був вищим на зріст, мав вольове обличчя, довгий м’ясистий ніс із затемненим кінчиком, стиснуті вуста, високий похмурий лоб, розкреслений глибокими зморшками, сріблисті вібриси, жорсткі, немов струни, нищівний погляд розкосих, як і у мене, глибоко посаджених очей.

 Великий Магістр, безперечно, належав до клану котів! Його широке масивне підборіддя трохи випиналося вперед, нижня щелепа заціпеніла від гніву. Чорний плащ прикривав широкі плечі, довге смолянисте волосся - зібране у хвіст, так що виразно було видно гострі вуха, на безіменному пальці – єдиний перстень із жовтим каменем, на грудях, на золотому ланцюгу тьмяно поблискувала масивна прикраса у вигляді котячого кігтя.

- Мойро, невже це ти? Чому ти там стоїш? – не звертаючи жодної уваги на решту присутніх, геть не дивуючись оточенню, впізнавши мене, зашипіла пані. - Готарде, невже ти вибрав її?

Той ошелешено поглянув на мене - із подивом, немов бачив уперше.

По тому, як зблідло її обличчя та затремтіли вуста, я розуміла, що у моєї володарки зараз почнеться істерика, і кому, як не мені було знати, що в таку мить ця жінка була страшною. А ще – могла наробити непоправних дурниць.

Як же мені було захистити мою пані?

- Ангелко, це ти? – на щастя, спромігся на слова Готард Міркрекс Крайс, роблячи мимовільний рух усім тілом, й відразу ж спиняючись. Він голосно закашлявся, зігнувшись удвоє.  

- Як це все розуміти? – пані здригнулася, приходячи у себе, випростала перед собою долоні із гострими нігтями – все ж таки у повітрі затріщали розряди струму.

- Невже я припустився помилки? – із розпачем вигукнув невдаха, та так і сів поряд із металевим триногом, всередині якого поволі згасало вогнище, запустив долоні в волосся. Присутні почали перешіптуватися, здалося, що в залі зашелестіло осіннє листя, хтось в кутку застогнав, хтось жалібно скрикнув й відразу ж замовк.

- Віддай мій амулет! – раптом пані Ангелка кинулася бігти до мене, страшно витріщивши очі, але її перепинило кілька постатей у кармінних плащах, і жінка безсило забилася у їх руках. – Віддай, мерзото! Підступна змія! – кричала вона до мене.

Міцна долоня із срібними кігтями закрила пані Ангелці рота, і моя володарка знепритомніла, повиснувши безсило на руках, мов лялька.

Я все ще тримала свою ляльку при собі.

- То он як ти вирішив вчинити? – похмуро рикнув Великий Магістр. – Невже й справді обізнався? – на його вустах з’явилася зневажлива посмішка, риси обличчя на мить злагідніли. – Котра ж із них твоя обраниця насправді?

- Лорде Крайс… Батьку…

- Знаєш, ця ніч була непростою для всіх. Але, якщо поміркувати, я вдячний за цей твій вчинок. Врешті, все сталося так, як і мало статися, - зійшовши по східцях та схилившись до Готарда, владним рухом Великий Магістр зірвав із його шиї золоте коло й, затиснувши в долоні, рушив до мене. – Як тебе звуть, дівчино?

- Мо… Мойра, - дивлячись на нього знизу вгору, я стріпнула волоссям, серпанок упав додолу, а я й не подумала його піднімати, стало видно гострі кінчики мої вух.

- Я не знаю, як ти тут опинилася, Мойро, але ти мені подобаєшся, - чоловік вхопив мене за руку та рвучко підвів з підлоги, пронизливим поглядом обпалив в обличчя. – Десь я тебе вже бачив. Чия ти донька?

- Я безрідна дівчина, навіть моє ім’я мені не належить, - косуючи на обм’якле тіло моєї пані, я хижо вишкірилася, так що можна було побачити мої білі ікла.

По залу прокотилися звуки шарудіння одягу, хтось переступив з ноги на ногу, із ніші долинув писк, ще в когось забурчало в животі.

Нестерпний сморід посилився, розбавлений хіба димом від згаслого вогнища.

- Кажеш, безрідна? – палець із перстнем безцеремонно торкнувся моїх грудей, а від занадто пильного погляду, що майже роздягав, стало важко дихати.- Досить і того, що ти із клану котів! – невже мені почулося? Чи в цей голос і справді вплелися оксамитові ноти? – А решту тобі додасть новий статус. Я бачу потужну кров.

Не сміючи поворухнутися, я внутрішньо тремтіла, відчуваючи, як підлога зникає з-під моїх ніг, довкола пожвавлюється рух, а дихання крізь десятки носів розчиняє тишу.

- Здається, час іти до відпочинку, - кому він це сказав?

На щастя, одна із постатей метнулася до нас й схилилася в поклоні.

- Як накажете вчинити, Великий Магістре? – з-під кармінного каптура вигулькнув гачкуватий ніс, руки міцно притиснуті до живота, пальці перебирають чотки.

- Усе тут прибрати, - чорний чобіт Великого Магістра безжально розчавив сіру істоту, яка прослизала повз, навсібіч бризнула кров, палиця стрімко зробила коло – попід стінами зашкварчало, захрипіло - а в повітрі запахло смаленим. – Негайно проведіть обряд очищення. Служба має тривати до сходу сонця. Якщо потрібно, то й довше. І щоб жодної примари!

- Як накажете, лорде Валеріусе Гарбс Крайс…

Владно шарпнувши за руку, чоловік силою поволік мене геть із зали. Востаннє озирнувшись, я побачила, як Готард Міркрекс Крайс відчайдушно кинувся до пані Ангелки, й зітхнула з полегшенням: що я? коли моя володарка у небезпеці.