18.

Коли пан Марчін зустрів нас у вітальні, сидячи за накритим до вечері столом, я гадала, що пані Ангелка на нього й не гляне – адже розв’язка була близькою, а щодо намірів своєї володарки я не сумнівалася: мабуть, вона вирішила якнайскоріше отруїти чоловіка, аби розчистити шлях до шлюбу з іншим. Але натомість вона підбігла й, міцно обійнявши чоловіка за плечі, припала до його вуст пристрасним поцілунком.

- Марчіне, дякую тобі, мій любий, - защебетала вона, - за те, що ти у мене є.

- О? – тільки й спромігся видушити із себе Жамб Кремсель, почервонівши, мов рак.

- Що ти був у моєму житті, і що ти був такий.

- Правда? – на лобі пана Марчіна заблищали краплини поту.

- А ще я хочу тобі пообіцяти, що докладу усіх зусиль, аби невдовзі ти мав нащадка!

- Ти що, Ангелко, вагітна? – я бачила, що чоловік був за хвилину від удару й уже навіть почала думати, що саме таким способом пані Ангелка і вирішила звести його зі світу, проте цього не сталося.

- Поки що ні, - не змигнувши оком, збрехала вона. – Проте отримала передбачення від провидиці, що це має статися невдовзі, ти станеш батьком.

- А ти матір’ю, - гикнувши, добавив магнат.

- Я?... матір’ю? О так, звісно, все так і буде.

Вони продовжили мило розмовляти, я ж, занісши книгу до спальні пані Ангелки, вкотре побігла до чаклунки, аби та порадила надійний спосіб як зжити зі світу пана Марчіна, й аби те сталося якомога скоріше.

Я гадала, що жінка дасть мені отрути, проте…

19.

- Твоя господиня має власноруч виготовити магічну ляльку, - сказала чаклунка. – Для тіла хай візьме дві палички, зав’яже їх навхрест мотузкою, насуканою із одягу того, на кого робитиметься подоба, всередину напхає його волосся, шматочків ношеного одягу, відрізані нігті. Потім принесеш ляльку мені, я зроблю все, що потрібно.

На все це пані Ангелка ліниво махнула рукою.

- Зроби це для мене, Мойро, у тебе завжди все гарно виходить, - наказала вона, сама ж сіла читати книгу.

- Але палички має власноруч зламати пан Марчін… - почала я.

- Зроби це якомога скоріше!

Пані ставала дуже дратівливою у перші дні та тижні вагітності, я добре про це знала й вирішила не сперечатися.

Пошиту ляльку віддала їй до рук.

- Яка мерзота, - скривила вуста пані Ангелка.

Минуло тільки два дні, і тепер я була певна, що несла у згортку саме ту ляльку.