17.

Коли я розповіла про все це пані Ангелці, вона миттю кинулася виконувати вказівки чаклунки – наплювала у склянку, зцідила із пальця крові, відрізала маленький золотистий локон з потилиці, навіть зішкрябала зі стегна шкіру. І лише з кісткою була проблема.

- Ні, нізащо не хочу позбутися зуба, - налякано скривилася вона, коли я вже тримала біля обличчя обценьки. – Можливо, підійде твій зуб, Мойро? Адже сама подумай – всі решта інгредієнтів справжні, і якщо якась частинка… так, можеш одного позбутися?

- Заради вас, пані, піду на що завгодно, тільки ж чи спрацює?

- Не спрацює це - чаклунка вигадає інший спосіб.

Я скрушно зітхнула - не хотілося розчаровувати пані й завчасу казати їй про безвихідь.

- Гаразд, піду до кузні…

Я мала гарні білі, міцні й здорові зуби, і навіть два гострих ікла, які ховала поміж пухкими вологими вустами, одним із них вирішила пожертвувати заради пані Ангелки.

- Надламай той, що зліва, - попросила у коваля, скрушно зітхнувши.

- Мушу попередити, що буде дуже боліти. Та й навіщо воно тобі, Мойро? – коваль був дуже добрим і мудрим чоловіком, трохи освіченим - колись навіть вчився на лікаря, тому за потреби міг допомогти в хворобі.

- Мій зуб потрібен моїй пані… для наукових дослідів, - знайшлася я. – Хоче побачити, як кістка розчиняється у кислоті.

-  Для того підійде будь-який зуб, навіщо ламати твій?

- Тобто, ти хочеш пожертвувати своїм? – я аж стріпнулася від щастя: бо справді, якщо я понесу чаклунці частини плоті вагітної жінки, але її зуб буде несправжній, то яка вже різниця – чий він.

- Ні, я можу дати тобі шматок собачого зуба, ось поглянь, щойно вранці якийсь бідака загубив у кузні.

Боялася я лише того, що пані засумнівається, чи зуб насправді мій, та почне перевіряти вміст мого рота. Проте вона не звернула на те уваги.

- Тепер мерщій біжи, нехай чаклує, - бридливо скривившись, вона кинула швидкий погляд на жовту скалку в моїй руці та поклала на неї зверху свою брудну білизну.

Звісно, обряд не допоміг.

 Я більше години сиділа на порозі, час від часу зазираючи крізь вікно до хати та бачачи, як чаклунка щось палить у мисці, потім навіжено танцює круг столу, чула як вона протяжно вищала, вкидаючи у киплячий казан білизну, помішуючи довгою палицею.

- Нехай тепер вип’є ось це, - тицьнула до рук пляшечку із ще гарячою рідиною.

Коли ми тоді знову поїхали до каплиці, пані була похмура, мов ніч. Її починало нудити, а тіло стало кволим, вона виглядала змарнілою.

- Нічого не допомогло, - зітхала вона, нервово тереблячи пальці. – Буду молитися, щиро молитися, Мойро, й, можливо, вищі сили на мене зглянуться.

- Аби ж то.

- Або доведеться ставати вдовою… Але не знаю, чи це врятує моє положення, адже… Ти навіть не уявляєш, на карту поставлене моє майбутнє, бо якщо не тепер, то вже ніколи… А він… Навіщо йому дитина?

Я дуже хвилювалася, якою пані вийде після молитви, чи не змушена я буду нести її до карети на руках. А що як таємний сповідник різко її відкине, що як він від неї відвернеться?

Проте я помилялася.

Цього разу пані Ангела вибігла із дверей усміхнена й весела, тицьнувши мені до рук доволі важкий згорток. Я зазирнула всередину – там була книга.

- Розумієш, коли зі мною цей амулет, - стискаючи пальцями срібного кігтя, шепотіла вона,- це наче обіцянка, контрактування, довічна клятва, розумієш?

- Насправді ні, пані…

- Я не розповідала про дитину, але… Але, Мойро, яка різниця? Я маю певність, що я йому дорога. Яка ж я щаслива! Залишилося зовсім мало, аби я почала інше життя, у якому не буде ненависного Марчіна, брррррр, - і пані зареготіла.- Тим часом буду читати, вчитися, літати!

- Я дуже рада бачити вас такою щасливою, - цікаво, про що ця книга?

- А бачитимеш ще щасливішою. Мойро, коли б ти знала, якими бувають чоловіки. Які чоловіки узагалі бувають! Якою буває влада.