Крижані пута

Падіння в крижане черево Скальди озивалося лише болем, глухою задухою та пітьмою, що миттєво поглинула світло. Свідомість поверталася яскравими спалахами, вириваючись із небуття від хльоскавих ляпасів. Каліда спробувала відхилитися. Потилиця вперлася в холодну, тверду поверхню. Інстинктивне бажання заслонитися від ударів розбилося об пута, що зв'язували плечі. Шию пекла крижана, гостра біль, заважаючи дихати.

— Подивися на мене! — наказав сиплий від напруги голос.

Обрана підкорилася, і сильні, чіпкі руки ривком поставили її на ноги. Еріон навалився зверху. Упершись передпліччям у груди, впечатав її в скелю, а другою рукою натягнув зашморг, майже перекривши доступ повітря.

— Ти з глузду з'їхав, — прохрипіла Каліда. — Мене шукатимуть.

— Мовчи! Перш ніж вдихнути, подумай двічі. Я знаю, на що ти здатна. Силки розітнуть артерію швидше, ніж ти спробуєш закликати на допомогу свою силу.

Зелені очі гарячково блищали за пару дюймів від її обличчя, підсвічені магічним світлом пут. Мокрий одяг не приховував палахкотіння й тремтіння його тіла, роблячи цю дивну близькість лякаюче живою. Гаряче дихання, що пахло лісом, вином і відчайдушною рішучістю, змішувалося з пліснявою сирістю, яка вкривала стіни. Зовсім поруч, біля широкого, низького входу, шуміла річка.

— Хай пошукають. На тому березі. Я закинув туди твій плащ, і він дуже вдало зачепився за корч. У нас є трохи часу, щоб обговорити умови угоди.

Еріон до рипіння зім'яв у кулаці шкіру куртки.

— Ти стала моїм особистим прокляттям, Обрана. З тієї самої ночі у підземеллі вампіра мій світ перевернувся. З твоєї ласки я міг би з ганьбою здохнути на ешафоті за зраду, якої не чинив. Міг би піти красиво, затягнувши тебе за собою на дно та відновивши честь. Але я хочу жити, і мені є чим заплатити за твоє заступництво й захист.

Прислухавшись до чогось, що було доступно тільки його чутливому слуху, він заговорив швидше, жадібно вдивляючись в очі Обраної:

— Твоя відмова укласти союз не зупинила Братство. Може, ти й особлива, але не безсмертна. Тобі вже знайшли більш покірну заміну. Хочеш знати, хто це? Хочеш отримати ім'я того, хто готовий встромити тобі кинджал у спину, прикинувшись відданим соратником?

Каліда з трудом проковтнула слину, горлом дряпаючись об смертельну зашморг-удавку, затиснуту в руці приреченого, який спалив останній міст. Жодної істерики. Жорсткий, тверезий розрахунок досвідченого розвідника.

— Накажи своїм псам сидіти спокійно. Інакше я помру, і ти не дізнаєшся, кого Братство використовує як лом, щоб вивернути тебе зі Старійшинами, а потім і його самого, отримавши Цитадель.

Помовчавши мить, останні слова ельф вимовив тихо й вагомо, наче карбував епітафію на власній могильній плиті:

— Доля не просто так вже двічі зводила нас. Подаруй мені життя втретє. Дозволь залишитися й бути поруч, коли ти підеш проти Бастіону Істинних. А ти підеш, іншого виходу не буде...

Ззовні почулося хлюпання важких кроків по воді й хрускіт гальки. Передсвітанкову каламуть заступила масивна фігура Рагнара. Ватажок застиг перед входом у печеру. Напружившись, перевертень стиснув руків'я меча, вишкірившись у напівтемряву. За спиною маячіли слідопити, які без зусиль учули ненависного ельфа. Трюк із плащем спрацював, але ненадовго. Еріон шарпнув Каліду на себе, заслоняючись живим щитом.

— Ще крок — і я переріжу їй горло. Мені немає чого втрачати, дикий.

Обрана спиною відчувала його дихання: важке, часте, чітке.

— Назад, Рагнаре, — хрипко наказала вона й додала у відповідь на замішання в його погляді: — У нього немає наміру вмирати.

Перевертень задкував, зробивши короткий жест своїм. Еріон вивів її з гроту, натягуючи зашморг рівно настільки, щоб у тих, хто їх оточував, не виникло бажання пограти в рятівників, але не дозволяючи гострій нитці прорізати шкіру. Він ступав, ретельно вибираючи опору, побоюючись послизнутися на мокрому камінні, одночасно стежачи за кожним рухом диких і притискаючи Каліду до себе з бережливістю фанатика, який заволодів цінною реліквією.

По один бік замерли Рагнар із готовими до блискавичного кидка слідопитами, по інший — вершники тримали Інквизитора на прицілі арбалетів. Ґракх шумно втягнув повітря й випростався, беручи під контроль перший порив перетворити нахабного ельфа на солом'яне опудало, утикане болтами. Зорну внутрішня боротьба з кровожерливими планами на майбутнє Еріона давалася складніше. Маг судомно стискав палицю, від чого та дрібно похитувалася. Навершя мерехтіло в ранковому сутінку краплею соковито-зеленої отрути. Полегшення на схудлому, прорізаному зморшками обличчі миттєво змінилося крижаною люттю, щойно погляд зачепився за сяйливий розчерк зашморгу на шиї Обраної. Бачачи мерехтливі іскри, що згустилися навколо пальців мага, Ферран застережливо підняв руку:

— Не метушися, книжнику. Островухий міг разів десять її вбити, але не зробив цього.

Здавалося, Зорн перестав дихати. Бажання вірити в можливість домовитися з ельфом боролося з недовірою та страхом упустити приховану пастку.

— Говори, — процідив Зорн.

— Я — Інквізитор Еріон, син Володаря Тернових Веж Сіртейла, — сильний, звиклий наказувати голос без зусиль перекрив ропіт повноводної Скальди. Інквізитор не вималював  милосердя, він кинув на стіл козир, бажаючи взяти реванш у долі. — Я розповім усе, що знаю про Братство, в обмін на життя та місце в загоні.