Без прелюдій

Загін залишив передгір'я з рідким частоколом сосен, вступивши під захист лісової хащі. Вони вирішили використати старий торговий тракт, закинутий після початку переслідувань Братства Світла проти Темних народів. Колись живий і вируючий, мов гірський потік, він пересох, утративши джерело, що його живило — поселення перевертнів, а ближче до Вієнського лісу й вампірів, з усією їхньою життєвою метушнею.
Побитий негодою та часом, порослий мохом брук скрадав стукіт копит. Забута дорога брудною, зім'ятою стрічкою тужливо тягнулася під прикриттям ялинових лап та плутанини ще голих, заплямованих лишайником гілок. Щільна стіна підліску по обидва боки приховувала подорожніх, норовлячи вчепитися за плащ.
Повернення Дагри, Рагнара з невеликою похоронною групою перевертнів студеним протягом здуло кволу відлигу в серцях. Тіснота змусила Феррана й Дагру відстати, Каліда знову залишилася плечем до плеча з магом, який скидався зараз на старого, нахохленого крука. Часом Зорн нахилявся у її бік, щоб увернутися від чергової гілки, що нависла над дорогою. Тоді Каліда відчувала, як до ялиново-прілого лісового духу домішується гострий аромат магії з гірким післясмаком образи.
— Ти так і не навчилася здобувати союзників, люба, — скорботно зронив маг, відвівши рукою чергову колючу ялинову лапу. — Впустивши до загону Карателя та чародійку, ти стала схожою на мішень, яка вирішила обрати, хто з арбалетників стрілятиме першим.
— Зважаючи на сумний приклад Брана, коли вони вирішили стати моїми союзниками, то самі перетворилися на мішені, — її голос пролунав тихим відгомоном спресованого в грудях болю. — Як скоро ти плануєш відібрати їх у мене, любий?
— Бран ніколи не був союзником, — жорстко відрізав книжник. — Ти підібрала в лісі цуценя, і ви обоє занадто загралися. Він нафантазував собі панночку, яка потрапила в біду, а ти вирішила, що він той самий еталонний воїн, чия думка єдине чесна, бо примітивно прямолінійна. Тепер ти караєш мене за те, що дикий сам накликав на себе, і тягнеш у загін уже не пройдисвітів, а повільну, підступну отруту.
— Обережніше, любий, не підвищуй голос, — із їдкою турботою застерегла Обрана. — А то всі почують, що бойовий маг злякався цуценяти. Думаєш, я не знаю, чому ти наполіг на страті? Тебе ж не кинджал у спину налякав. Бран був упевнений, що я для тебе лише посудина з дуже цінним ресурсом. Ти боявся, що рано чи пізно я повірю в це, і змусив Брана замовкнути назавжди. Ти захищав не своє життя, а безмежний доступ до моєї сили.
— Настільки хочеш завдати мені болю, що готова знецінити себе? — наплювавши на сторонні погляди, Зорн ухопився за луку її сідла й видихнув у обличчя з гарячою злістю: — Не дозволю. Пошукай інший спосіб. Ти ніколи не була слухняною лялькою в чужих руках. Простіше лаву в жменях утримати, ніж тебе. Ти чудово знала, що Бран помиляється. Звинувачуючи в усіх гріхах мене, він позбавляв тебе права на власну думку й помилки, тому ти так відчайдушно намагалася до нього докричатися. Я просто припинив цю агонію.
— Прибери руку, Зорне, — процідила крізь зуби Обрана, застигши в сідлі крижаною бовваном, — інакше я зараз припиню твою агонію.
Маг не здригнувся. Він випростався з такою неквапливою гідністю, ніби сам віддав наказ. Глибокий капюшон приховав емоції, але не наміри. Зорн не відступив ні на крок, погойдуючись у сідлі згустком мороки — породженням тіней сутінків, що швидко згущалися. Короткий, блякло-сірий день доходив кінця. Гракх не витрачав час на жалі й сумніви. Душа капітана, гартована боями, як шкіра похідного камзола, не потребувала іншої втіхи, крім усвідомлення виконаного обов'язку. Поки Обрана й маг мірялися глибиною ран уразливої гордості, досвідчений воїн діяв за суворими правилами виживання на ворожій території. Розвідники виринули з каламутної пелени туману зі звісткою, що густо заросла невелика балка ліворуч від тракту без зусиль приховає загін і послужить добрим місцем для ночівлі.
Каліда залишалася в сідлі, машинально перебираючи в пальцях поводи й похмуро спостерігаючи за тим, з якою породистою вальяжністю спішуються Зорн і Дагра. Здавалося, їхні чоботи не грузнуть у жирній глині, а впевнено ступають по полірованих плитах Цитаделі. Немовірній витримці пропалених інтриганів не зашкодила б навіть пряма зустріч із багнюкою придорожньої калюжі, якби хтось із них гепнувся в неї навзнак. Тим більш живою та чесною на їхньому тлі виглядала діловита метушня солдатів.
— Ти ж не збираєшся спати в сідлі, командире, тільки тому, що в одній балці з непомірно роздмуханою пихою книжників буде затіснувато?
Ферран підморгнув із шармом безстрашного провокатора.
— Нас, простих, гарячих хлопців, більше. Ми без зусиль відтіснимо розумників у ведмежий куток, забезпечивши тобі спокійний сон.
На подив Обраної, небеса не розверзлися в той момент, коли маги з рідкісною одностайністю обдарували Карателя крижаним презирством. Були все ж таки теми, у яких вони знаходили спільну мову, і одна з них — непроглядна дурість простих смертних. Ферран задоволено всміхнувся й спішився. Широка, затягнута в потерту рукавичку рука ковзнула до Каліди з ґалантною вальяжністю. В один ввічливий жест чоловік ухитрився вкласти виклик її терпінню, спокусу докучити магу й пропозицію себе як партнера у виставі.
Краєм ока Обрана помітила, як сталевою жилою натягнулася спина мага, який із зайвою різкістю порався з ременями збруї. Звикла жити в світі, де кожен дотик підпорядковується або статуту й магії, або несе в собі загрозу, Каліда вперше спиралася на гарячу долоню, перетворюючи близькість на нагороду, а своє рівнодушшя — на опалу.
— Ти випробовуєш моє терпіння, Ферране? — тихо, із тінню розуміючої усмішки запитала вона, чим ще більше розлютила Зорна.
— Не твоє, командире, — чоловік затримав її пальці у своїх на мить, достатню, щоб маг нервово смикнув ремінь сумки й широкими кроками вирушив до місця привалу. — Я просто граю в гру, правила якої пишеш ти.
Тепер уже капітулювало терпіння прагматичної Дагри. Закотивши очі й виразно зітхнувши, вона кинула поводи напівкровці й послідувала за книжником, не бажаючи бути свідком того, що вважала придорожнім фліртом.
— Хитрий лис. — Чарівливість продуманої зухвалості стрімко випалювала лід між ними, роблячи усмішку Каліди відвертішою. — Кантіс вміє обирати союзників.
— У нього була можливість обирати? — здивовано підняв брови Ферран і одразу продовжив, з благанням притиснувши долоню до грудей: — Тільки не опускайся до банального: «вибір є завжди». Чоловік, який хоч раз відчув смак влади, ніколи від неї не відмовиться.
— Дарма ти недооцінюєш банальності, Ферране, люди складені з них, як будинок із цеглин. — Каліда не поспішаючи знімала рукавички, розсіяно спостерігаючи за розміреною підготовкою солдатів до ночівлі. — Утративши зв'язок із Зорном, ви з Дагрою прийшли до Кантіса з пропозицією — точно так само, як я в першу чергу кинулася до Дреґана. Він теж Обраний, але перед спокусою владою встояв. Пожертвував нашою дружбою, обравши вірність Старійшинам.
Вона підняла на чоловіка несподівано холодні, гострі, як осколки сірого льоду очі:
— Мені не потрібна тиша нудної бібліотеки, щоб поговорити з тобою по душах. Ви з Дагрою — збирачі Обраних. Я теж. Різниця між нами тільки в тому, що я помилилася, роблячи перший крок. Якби я послухала Зорна й спочатку прийшла до Кантіса, усе склалося б зовсім інакше. Мене підвела дурна віра в щиру прив'язаність. Бачиш, я теж занадто легкодушно поставилася до банальностей, — Обрана гірко всміхнулася, дивлячись у обличчя Феррана, яке втратило лоск нахабної самовпевненості. — Ви отримали згоду Кантіса. У всякому разі, так думаєте, і прийшли до мене. Скажи, ти все ще думаєш, що зможеш керувати мною як фігурою на гральній дошці?
— Ніяких прелюдій, виходить, — тихо, ніби про себе, зауважив чоловік, вдивляючись у неї з уїдливим інтересом професіонала.
— Ми ж не в шинку, і я не чергова спідниця, за якою ти вирішив потягатися. Визнаю, ми непогано подражнили книжника. Може, ще як-небудь повторимо. Але якщо у вас із Дагрою дійсно серйозні плани на майбутнє, то обговорити їх краще до приїзду в замок Чотирьох Вітрів.
— Якби вона знала, про що ми тут говоримо, в житті б не проміняла вміння грати словами на вивчення вихолощених формул.
— Доповіси їй одразу чи трохи згодом? — насмішкувато підняла брову Обрана.
Ферран не поспішаючи погладив круп коня позаду неї, наблизившись ще на кілька дюймів. Швидкий, хижий погляд оцінив напружену нерухомість двох фігур біля багаття.
— А ти, командире, завжди ділишся з книжником тим, що вислизнуло від його слуху?
Упіймавши її миттєве замішання, Каратель повернув собі усмішку спокусника:
— Спробуй. Це до непристойності приємно лоскоче нерви.
Зачеплена тим, як легко Ферран прочитав її думки, Каліда розвернулася, зачепивши його плечем, і пішла до багаття.