Остання ставка

Дрібні краплі тремтіли на сплутаних гілках невиплаканими сльозами. Вологий саван ранкового туману огортав подорожніх, змішуючись зі смутком, що осів у серцях. Ця вогка прохолода була єдиним проявом слабкості, який могли дозволити собі ті, хто вижив.
Загін тяжко переплавлявся в єдине ціле. Для того щоб отримати цінний сплав, поступово, один за одним, у розпечений метал додають зв'язувальні елементи. Так і доля кидає в тигель із живим матеріалом почуття та події, трансформуючи розрізнені частини у потужне ціле. Або у непотрібний шлак. Вони вже пройшли через втрату дому та близьких. Зробили вдих надії, знайшовши спільну мету. Пригубили п'янку перемогу під прикриттям щита з магії своїх лідерів. І в той момент, коли, здавалося, новий сплав стабільний, маг і старий капітан вкинули жменю страху, як останнє і найжорстокіше випробування. Два пропалені алхіміки людських життів, які пройшли школу цинічної реальності, використали дрібку нищівної сили Обраної, щоб показати: їхній командир може бути однаково безжальним як із ворогами, так і з тими союзниками, хто переступив межу.
Каліда хотіла б не бачити книжника, який їхав поруч втіленням нестерпного у своїй правоті розрахунку. Вона не могла сердитися на Гракха, відчуваючи глибоку прив'язаність урятованої колись дитини та повагу до суворої правоти досвідченого воїна. Але Зорн розірвав її серце на частини, одну забравши собі, а другу поклавши в могилу разом із тілом Брана. Маг спрямовував її руку впевнено, без вагань відсікаючи слабкості й прив'язаності. У кінчиках пальців усе ще жив напружений пульс вени на скроні Брана в його останню мить. Обрана шукала поглядом, Лікку, Торна. Вони відводили очі, ніби чули разом із нею луну згаслого ритму в ударах її власного серця. Каліда знала: якщо повернеться — зустріне спокійне розуміння й схвалення книжника. Але вона не хотіла проживати з ним цей біль вимушеної правильності.
Поруч труснув головою, зв'якнувши збруєю, кінь. По ліву руку від неї завжди їхав Бран. Подолавши липкий жах, Обрана озирнулася. Ферран погойдувався в сідлі зі звичайною вальяжністю вершника, звиклого цінувати миті розміреного маршу. Ліниво вдаривши п'ятами по лискучих боках кобили, колишній Каратель, не чекаючи запрошення, під'їхав ближче.
— Чесне слово, командире, ви нагнали тугу навіть на мене. Зазвичай межею моїх страждань є відмова якоїсь красуні. Хоча брешу, таких ще не було, — він грайливо підморгнув і всміхнувся. — А тепер замислився... Не дивись на мене так, ніби тебе лякає сам факт того, що я вмію думати.
Чоловік без зусиль зчитав тривогу й спритно прикрив її жартом, залишаючи за Калідою право на власні переживання.
— Як будь-який негідник, що поважає себе, я мрію здохнути на розкішних жіночих грудях. Можуть бути варіанти диспозиції, але суть ти зрозуміла. Тільки події розгортаються так, що здохну я, швидше за все, десь у полі й моє бідне тіло нікому буде навіть землею присипати, не те що тужити усім загоном.
— Ти водиш дружбу з Кантісом, — відгукнувся Зорн. — Оплакувати втрату Карателя-перебіжчика він, звісно, не стане. Але якщо твій труп вчасно опиниться в полі його зору, Лорд-Вампір із охотою зведе претензійний склеп. Чудовий привід показати, як він вміє цінувати вірних слуг, — книжник обдарував Феррана кпином: — Ключове слово тут — «вірних».
Каліда, раптово опинившись водорозділом між двома роздмуханими чоловічими его, не змогла відмовити собі в задоволенні використати їх один проти одного.
— Знаєш, капітане, річ не в кількості тих, хто за тобою тужить, і не в помпезності мармурових гробниць, — вона зазирнула в темні очі чоловіка й довірливо пояснила: — Якщо твоя смерть осколком вросте в душу бодай однієї живої істоти, вважай, що здобув могилу, яку бережуть найтрепетніше. І не важливо, хто це буде: коханка, друг чи... твій командир.
Ферран помовчав і запитав уже без тіні усмішки:
— І що ж треба зробити, щоб отримати трохи такого визнання ще за життя?
— Те, на що мало в кого вистачає духу, — зверхність мага не залишала сумнівів у тому, що у Карателя з проявом потрібних якостей точно виникнуть проблеми. — Беззастережна відданість і готовність розлучитися зі своїм найнебезпечнішим і найціннішим секретом.
При цих словах Обрана вперше подивилася на мага з небезпечним блиском в очах:
— Якщо надумаєш, Ферране, пам'ятай, що відвертощами краще ділитися з власної ініціативи, не чекаючи першої вимоги.
Вона настільки поринула в жадібне спостереження за тим, як кам'яніє обличчя книжника, що мимоволі здригнулася від сміху — найнесподіванішого й найдивнішого звуку в цьому закислому у безвихідній похмурості лісі.
— Якщо до кінця дня життя вивалить на мене щекілька глибоких філософських сенсів, то я зможу повісити меч на стіну й піти на відпочинок, писати повчальні трактати для майбутніх поколінь! — відсміявшись, Ферран витер сльозу абсолютно щирих веселощів.
Його безпосередність і чарівний цинізм спрацювали ідеальним громовідводом. Напружені напівкровки послабили хватку поводів, бачачи, як перевертні розслабили плечі, з цікавістю поглядаючи на дивакуватого чоловіка, який так сміливо базікає з тими, кого слід було побоюватися.
— Ні, ти це серйозно, Зорне? — Ферран навіть нахилився вперед, щоб краще бачити книжника. Каліда охоче відкинулася в сідлі, щоб не заступати огляд, і злегка підняла брову, чекаючи на реакцію мага. — Член Великої Ради, автор заколоту проти Старійшин, ти намагаєшся продати мені, Карателю, який знає в обличчя кожну тінь у Цитаделі, мудрі сентенції про вірність і щирість?
— Я нічого не продаю тобі, Ферране. Це правила виживання поруч із Обраною, обов'язковість виконання яких я відчув на власній шкурі, — холодно карбував Зорн. — Наш командир не терпить напівзаходів і недомовленостей. Вона готова багато віддати, але при цьому забирає все. І якщо я вирішив донести до тебе кілька простих істин, то не з симпатії, а щоб нам не довелося влаштовувати ще один похорон. Для тебе це буде особливо сумно, адже стати чиїмось осколком ти ще не встиг.
— О, за цю новину окреме дякую! Я гравець, шановний книжнику, і готовий поставити на кін усе, щоб зірвати куш. Хто знає, може, це буде щось більше, ніж просто осколок.
Самовпевненість Феррана прикувала увагу всіх, хто став мимовільним свідком перепалки. У капітана вдивлялися з підвищеною увагою, ніби бажаючи запам'ятати нахабу, поки є така можливість, щоб потім розповідати про нього байки біля багаття. Напівкровки взагалі перестали коситися на диких. Перевертні, які йшли дозором з боків загону, менше приділяли уваги хащам лісу, і навіть Лікка, яка трималася осторонь, підійшла ближче, поблискуючи цікавістю в припухлих від сліз очах.
Усупереч очікуванням, Зорн недбало поправив дорожню сумку, розплившись у зверхній усмішці. Недвозначне нагадування про архів Немира й ніч істини, що закінчилася їхньою угодою. Каліда в роздратуванні підняла очі до переплетення чорних гілок, крізь яке виднілися пухкі, клапчасті хмари. Аргумент остаточний, бив без промаху, але не гарантував книжникові спокій.
— Ось тут ми підходимо до найважливішого, — менторським тоном промовив маг. — Що колишній Каратель може поставити на кін, окрім своєї незаперечної відваги та безприкладної зухвалості?
Ферран хитро примружився, оцінивши їхній німий діалог:
— Такі угоди на людях не обговорюють, вельмишановний Раднику, тобі чи не знати. Найкраще схиляє до щирої розмови напівтемрява й тиша бібліотеки Лорда-Вампіра. Тут важливе кожне слово, погляд і особливо мовчання, коли все найважливіше вже сказано.
З глибоким зітханням чоловік склав руки на луці сідла й підняв на Обрану погляд, сповнений невинності, запозиченої у шинкарської танцівниці:
— Накажи, командире, і я викладу все просто тут і зараз. Але якщо довіришся старому знавцеві вишуканих вин і дозволиш настоятися цій розмові, результат перевершить усі твої очікування.
У цей момент затамували подих не лише члени загону. Здавалося, навіть глухе бурчання вітру в кронах дерев стихло, прислухаючись до простих смертних. Зорн нервово перехопив поводи, дивлячись на дорогу. Пауза, яку Каліда тягнула виключно заради задоволення, не віщувала нічого доброго.
— Я втомилася від кислого вина Цитаделі та занадто міцної браги підземної фортеці, — Ферран потрапив у пастку оманливо м'якого лукавства ситої кішки. — Тільки врахуй: якщо я залишуся розчарованою, карати наодинці в затишній бібліотеці не стану. Це твоя остання і найважливіша ставка в житті, Ферране.
— З твоїх рук навіть покарання буде нагородою, командире, — чоловік не просто витримував її погляд, він його не відпускав. — І все ж подумай на дозвіллі, чим можна обдарувати скромного героя.
— Це що ж таке ти встиг скоїти, що вже вимагаєш нагороди?
Голос Дагри повернув їх на сирий весняний тракт до фортеці Кантіса, де вони вже подумки займали місця для захопливої гри. Судячи з обличчя Зорна, він збирався робити свої ставки в одному з коридорів, виставлений за двері бібліотеки. Чародійка повернулася з Рагнаром і групою диких, поховавши тіло Брана.
— Якщо вже тут роздають милості, то я заслуговую як мінімум на подяку. Усе зроблено в найкращому вигляді, командире, — вона питливо зазирнула в їхні обличчя й хмикнула: — Зорне, ти знову програв, так?