Ціна вимушених рішень

Неслухняна грива каштанового волосся повільно вбирала вологу з брудної калюжі. Застиглому погляду широко розплющених очей тепер було доступне дещо, приховане за межами байдуже чорніючих небес. Обличчя, яке за життя відбивало болісну внутрішню боротьбу прихильності, ревнощів і жорстокої, непохитної впевненості, знайшло спокій без тіні будь-якої емоції. Стороннім спостерігачем, із лякаючою чіткістю, Каліда помічала найдрібніші деталі й картину загалом, якій відтепер було зумовлено посмугувати рубцями душу, як шрами позначили руки.
Носи чобіт майже торкалися руки, що віддавала здерев'янілому весняному роздоріжжю залишки тепла. Вкрита хитромудрими рунами броня, розрахована на чесну лють, не вберегла від ніжної смерті. Пульсація дикого серця не тривожила її слух на рівні глибинного вовчого чуття. Мертве бурштинове скло відбивало пробуджене магом полум'я багаття так само рівнодушно, як і крижані крихти далеких зірок.
Обрана не сміла торкнутися його повік. Щойно позбавивши його життя, вона не знаходила в собі сміливості для простого прощання. Мовби не імпульс сили, а саме цей невинний жест зафіксує незворотність того, що сталося.
Рагнар відпустив Лікку, підійшов до тіла й опустився на одне коліно. У занімілому світі чавкання багнюки під підошвами чобіт, рипіння шкіри камзола та хрипке дихання здавалися майже блюзнірськими. Натруджена, мозоляста рука лягла на лоб Брана й ковзнула вниз, розриваючи невидиму, до межі натягнуту струну. Каліда відчула хльосткий удар реальності з усім її протвережувальним смородом згарища, поту, мокрого від крові металу. Придушені стогони поранених, пирхання коней і тріск полін, що догоряли, оглушували, викликаючи бажання затулити вуха. На щастя, власне налите свинцем тіло не поспішало піддаватися малодушному пориву.
— Торне, візьми з собою кількох хлопців, треба поховати нашого брата за традиціями предків, — ватажок авангарду на мить затримав руку на могутніх грудях Брана, віддаючи останню шану побратимові й однокровцю.
— Якщо ми хочемо зберегти в таємниці участь диких у бою, ховати його тут не можна, — від негучного голосу книжника у Каліди звело спазмом щелепи. — Маги Інквізиторів прочешуть усе вздовж і впоперек. Вони знайдуть навіть добре заховану могилу.
Обрана уникала дивитися на Зорна, боючись виплеснути гіркоту вимушеної втрати на нього. Уся справедливість їхніх із Гракхом аргументів розбивалася об роз'їдаючу підозру, що можна було знайти інше рішення, та пекучу думку про безглуздість цієї жертви. Вона могла пробачити старому капітанові безкомпромісну віру в статут, але не холодну інтелектуальну зверхність мага, з якою Бран боровся нехитрим ідеалізмом і простою сталенню.
Варлен виступив уперед. Брудні поли мантії ковзали розмоклою глиною, перетворюючи його на продовження похмурого кривавого місива. Кігті блиснули в напівтемряві тьмяним перламутром, коли він вказав на простягнуте тіло.
— Я можу позбавити тебе цієї проблеми, сестричко, — єлейний тон робив хижу напівпосмішку ще огиднішою. — Найпростіше й надійніше буде поховати тіло в фортеці. Там його спокій ніхто не потурбує, і твій план не буде розкрито раніше часу.
— Ні! Ти більше не торкнешся його! Ніхто з вас! — вишкірився Рагнар, стаючи щитом на його шляху.
Він стиснув руків'я меча, показуючи серйозність намірів соратникам Варлена. Той самий загін, заради єднання якого було страчено Брана й зламано через коліно гордість диких, загрожував вибухом бунту. Правила, закони й довіра припиняли діяти там, де набрали сили плани нового намісника фортеці щодо створення напівкровок. Перевертні не бажали віддавати на наругу свого полеглого одноплемінника.
— Ти марно так хвилюєшся, мій шерстяний друже, — з небезпечною вкрадливістю промуркотів Варлен, не рухаючись із місця. — Він не мав цінності за життя, а мертвий і поготів марний. Гідний спочинок в одній із бездонних ущелин позбавив би ваші родини в хащах лісу від загрози розправи.
По рядах диких пробіг гомін, сповнений суворої вовчої запеклості. Коні нервово запрядали вухами й сахнулися назад, ламаючи стрій. Вершники потягнулися до зброї. Ситуація виходила з-під контролю через те, що вже позбавлена дихання плоть раптом стала небезпечнішою за живу людину. Вдруге за цю безкінечну ніч Обрана опинилася перед вибором, який холодним зашморгом шибениці перетиснув горло. Наіжачені від вимушеної покори й горя перевертні ігнорували загрозу Інквізиторів. Вона здавалася їм далекою й нереальною, тоді як уразлива гордість саднила просто зараз. На кін із нещадною чіткістю встали жінки з дітьми, які переховуються в хащах, та загін, що загрожував розколотися на дві частини й перегризти одне одному горло на радість Цитаделі та Братству Світла. Найжахливішим було усвідомлення того, що бійня між новоспеченими соратниками не позбавить Чорний ліс від зачистки. Але навіть якщо вони спробують захистити біженців, це перетвориться на колективне героїчне самогубство. Ліс просто спалять, як Гнилу Гать до цього. Проти цілої армії у них немає шансів.
Каліда не просто вростала в мерзенну рідку багнюку під ногами. Збираючись віддати наказ Рагнару, вона виразно відчувала в роті солонуватну гіркоту просоченої кров'ю землі.
— Я можу приховати могилу так, що всі магістри Інквізиції не зможуть її знайти, — низький, із легкою хрипкістю голос змусив Каліду здригнутися й підвести голову.
Каліда вперше звернула увагу на полонених чародіїв. Жінка стояла біля самої скелі. Бліда тінь у похідному камзолі кольору сажі. Руде волосся, що вкрало колір у вогню, який розігрівав тиглі в лабораторіях Старійшин, відтіняло холодні, прозоро-блакитні очі. Посох із темного дерева з набалдашником із сизого каменю сиротливо валявся в багнюці біля ніг господині. Другий застиг поряд непоказною восковою фігуркою. Невисокий, сухорлявий, із лляним волоссям, акуратно стягнутим на потилиці, і пильним, некліпаючим поглядом пугача. Третій лежав віддалік, уражений заклинанням Інквізитора. Їхні посохи Зорн устиг підібрати й прилаштувати поруч із собою до раптового нападу перевертня.
— Ти, як завжди, перебільшуєш загрозу, Зорне. Це так типово для людини, яка звикла наживати ворогів, — продовжила вона. Книжник знерухомив їх чарами, але разом із можливістю говорити залишив і дар отруйного сарказму. — Є тільки трупи ельфів і людей. Жодної краплі крові чи сліду диких. Ви натоптали тут чоботами з арсеналу, а не вовчими лапами. Що дуже обачно. Для Інквізиторів усе очевидно, вони не шукатимуть подвійного дна й тим паче чийогось захованого тіла.
Тонкі губи Зорна перетворилися на щільно стиснуту лінію, що перекреслила напружене обличчя. Він обдарував колегу по цеху пекучою сумішшю роздратування й визнання рівною за статусом. Їдкі зверхність і пиха, вплавлені в характер мага ще при народженні, потьмяніли, дозволивши проступити прихованій невпевненості у своїй винятковості.
— Я тебе знаю, бачила в Цитаделі. Ти член Великої Ради, — задумливо зронила Обрана, розглядаючи чародійку з особливим інтересом.
— Дагра, — вона зронила своє ім'я уламком гірської породи, важко й вагомо. — Немир довірив тебе Зорну, ревниво оберігаючи від спілкування з іншими Радниками. Я могла тільки спостерігати за тобою зі сторони. Заняття захопливе й дратівливе водночас, ніби складаєш головоломку, в якій бракує деталей.
— Після сьогоднішньої ночі деталей у тебе побільшало, Дагро. Буде чим зайнятися довгими вечорами у фортеці, — з ехидством зауважив Зорн. — Дуже може бути, що з допомогою Варлена ти збереш щось, що віддалено нагадує ідеал.
— Я б із задоволенням залишилася, але віддаю перевагу не кресленню планів фортець, а ходінню пліч-о-пліч із тими, хто їх замовляє, — парирувала Дагра. — Тим паче що лорд Кантіс буде жахливо розчарований, якщо залишиться без такого зручного посильного. Це я залишила дзеркало на пеньку біля бічного виходу. Господар Замку Чотирьох Вітрів хоче, щоб ви дісталися якнайшвидше й без зайвих пригод.
— Не стверджуватиму, що поділяю твій смуток, сестричко, — нудьгуюче протягнув Варлен. Упритул підійшовши до Наркіса, він із хворобливим інтересом вивчав нову іграшку. — Але якщо ти хочеш скористатися перевагою, здобутою в бою, вам варто виїжджати негайно.
— Намісник правий, — відгукнувся Гракх. — Братство рідко обмежується одним дозором. Напевно вони підтримують зв'язок і дуже скоро зрозуміють, у чому річ.