Право на чудовисько

Першим, із ким Каліда зустрілася поглядом, був Зорн. Він сидів, недбало закинувши ногу на ногу й опустивши одну руку на підлокітник, пальцями іншої машинально погладжуючи вирізані на посоху руни. Розслабленість пози могла обдурити лише тих, хто ніколи не стикався з холодною ефективністю бойових магів. Книжник трохи схилив голову в безмовному вітанні. Нічна розмова затаїлася глибоко в душі, наче пил на старих фоліантах: непомітна, вона неминуче залишалася на пальцях кожного, хто наважився торкнутися.
Банальний жест, що розкривав примирення без слів, змусив Брана, який застиг по інший бік столу, сильніше впитися пальцями в темну деревину крісла. Вени під шкірою здулися, нігті видовжилися й потемніли від ледь стримуваної вовчої люті. Загострене чуття безпомилково підказало: союз між Обраною та її невідступною тінню не розколоти навіть зрадницьким вибухом в арсеналі.
Варлен, який улаштувався поряд із Зорном, із рафінованим зверхництвом склав руки на грудях. Примостившись на широкому боці крісла, він із легкою посмішкою роздивлявся диких. Ґракх висів у чолі столу монументальним хвилерізом між двома стихіями її світу. А Раґнар похмуро дивився в напівтемряву панорамного вікна. Здавалося, ватажок не помічає напівкровку, на якого ще вчора ставив капкани, але надто глибоке, рівне дихання та натягнуті під тканиною камзола м'язи свідчили про готовність до стрибка.
Старий капітан виразно покашляв, нагадуючи, що командира слід вітати за статутом. Каліда відсікла формальність помахом руки. Будь-який рух у дзвінкому від напруги просторі сприймався як виклик або загроза.
— Твої розвідники не розчарували мене, Варлене? — поцікавилася вона, проходячи повз нього. — Великі плани потребують точності в дрібницях.
— Ну, що ти, сестричко, як можна! — промуркотів чоловік.
Ігноруючи утробне рикання Брана у відповідь на фамільярне звернення, Варлен підхопив сувій зі схемою фортеці й ковзнув до Обраної. Незвичне «сестричко» прикувало до неї здивовані погляди присутніх. Лише Зорн зітхнув із приреченим розумінням дорослого, звиклого терпіти вибрики підлітка.
Спершись об мармур стільниці, напівельф узявся відзначати тонким довгим пальцем розташування Карателів та солдатів Інквізиції Братства. Гострий кінчик кігтя тихенько шкрябав пожовклий пергамент, від чого обличчя перевертнів викривила нервова ґримаса.
— Загін Карателів — лише п'ятдесят чоловік. Навіть не напівкровки, — пирхнув він. — Але! Троє бойових магів успішно компенсують уразливість у фізичній силі. Два входи заблоковані закляттями. Влаштовувати обвал не стали. Псувати речі без особливої потреби — як і раніше, не в характері Старійшин.
— Настільки, що ризикнули використати чари під носом в Інквізиторів? — засумнівався Ґракх.
— Вони діють під прикриттям Щита Огиди, який захищає фортецю, — відгукнувся Зорн. — Це набагато безпечніше, ніж із гуркотом завалювати тунелі.
— Абсолютно правильно, — кивнув Варлен, не обертаючись до мага. — Так Карателі вирішили одразу два завдання: заощадили людей для засідки біля Малих Північних Воріт і не стали дробити загін, пам'ятаючи про загрозу Братства. Невеликий бічний вихід на захід чудесним чином випав з їхнього поля зору. Саме там визувечі знайшли дзеркало.
— Правильніше было б прислати сюди Дреґана з його напівкровками, — насупився капітан. — Залізні Піки значно ближче, Тролі в бою сильніші, кам'яниста місцевість — це їхня стихія, а сам Обраний довів свою вірність Старійшинам, відмовившись від союзу з нами.
— Думаю, тому його, найімовірніше, закликали охороняти Цитадель. Після нашої втечі іншим Обраним не довіряють. Залишаються Каратєлі. Зрештою, саме для контролю над своїми творіннями Старійшини й зібрали загін зі звичайних людей. — Каліда дістала з кишені послання Кантіса й задумливо покрутила його в пальцях. — У світлі цього історія з дзеркалом абсолютно логічна. Перевіримо дещо...
Обрана перейшла до карти-макета. Виконана з дивовижною деталізацією, карта являла собою ідеальну копію реального світу, зменшену до розмірів столу. Зорн провів долонею, і по лазурових річках пробігла ряб, густа щільна хвиля сколихнула масив Чорного Лісу. Далеко на південному заході плеснула чорнильна ляпка Нерсейського моря, позначаючи кордони земель Братства Світла. Дрогоцінним самоцвітом на зеленому шовку родючих рівнин засяяли тонкі шпилі Бастіону Істинних. Світ, у якому місце для себе їм доведеться вигризати зубами.
— Карателі засіли тут, — Каліда не дивлячись простягнула руку, і Зорн той же миті вклав у неї тонкий стилет. Тьмяно блиснувши вістрям, Обрана вказала на місце, де сірі скелі врізалися у стрункий частокіл хвойного лісу. — Вільний прохід виводить нас на найкоротший шлях до Замку Чотирьох Вітрів, до Кантіса.
Лезо розсікло повітря, упершись у прикордонний бастіон Цитаделі. Туди ж, таємним паролем для входу, лягла поблискуюча скляшка.
— Затишне містечко, — схвалив Варлен. — Скельний виступ глибоко врізається в ліс. Під його прикриттям, за бажання, ви зможете піти непоміченими.
— Якщо перейдемо вбрід невелику річку кількома милями нижче за течією — приховаємо сліди від переслідувачів, — підхопив Раґнар.
Ватажок диких навис над столом по інший бік від Каліди, намагаючись триматися подалі від гапівельфа.
— О так, Лорд Вампір постарався обставити все так, щоб ми дісталися в безпеці, максимально зобов'язані за його великодушне занепокоєння. Сподівається отримати покірних спільників, а не рівних союзників, — хмикнула Обрана. — Тільки немає в мене такого бажання, братику. Де зараз Інквізитори?
— Їхній основний табір у лісі, між Сухою Стоянкою диких — тепер дійсно сухою, бо Світлі у нападі праведного гніву випалили її до стану могильного пороху — та печерою, крізь яку ви зайшли. Її-то й замкнули маги Цитаделі. — Чоловік вишкірився зі злим веселощами: — Такої майстерної гри в котики-мишки всіх з усіма тутешні місця не бачили з часів втечі Старійшин з Бастіону Істинних. Іти геть ельфи точно не збираються. Вони вперто розсилають патрулі, усе ще сподіваючись вас знайти.
— А сидять же на самому краю Щита Огиди, — з глузливою зверхністю констатував Зорн. — Дивляться на нас і не бачать.
— Треба, щоб побачили. Але не нас, а Карателів, — зауважила Обрана. — Зможеш влаштувати для Інквізиторів такий самий прохід у Щиті, який зробив для нас? Щоб ці дві голодні собаки нарешті зустрілися.
— Усе, що побажаєш, люба, — усміхнувся книжник, зазирнувши в її очі. — Використовуй мене як слухняний інструмент своєї сили. Я відкрию будь-які двері.
— Тоді люди Варлена люб'язно підкажуть їм дорогу, а ми візьмемо на себе турботу про тих, хто зуміє вижити в цій бійні. Що скажеш, Ґракху?
Капітан пробігся поглядом по ключових точках на карті, фіксуючи послідовність дій майбутньої вилазки.
— За цим виступом, на узвишші, ми будемо в ідеальній позиції для спостереження й несподіваного нападу. — Ґракх окреслив мозолястою рукою широку дугу над лісом: — Поки вони різатимуть одне одному горлянки, дикі Раґнара зайдуть у тил. У слушний момент притиснемо вцілілих до скель. Ще пошкодують, що вижили.
— Яке марнотратство! — вигукнув Варлен із удаваним обуренням, сплеснувши руками. — Вбивати всіх без розбору — це неприпустима легковажність. Сестричко, Кантіс не міг сам забезпечити вам вихід. Як мінімум один із трьох магів мусить працювати на нього.
— Той єдиний, якому до коліків недовірливі Старійшини віддали план фортеці, — книжник хитро прижмурився. — Його навіть вираховувати не доведеться. Зрозумівши, що відбувається, сам здасться. Твоє милосердя, Варлене, — справжнє одкровення для мене. Це що, заразно? Одна розмова з Обраною, яка колекціонує врятовані життя, причому здебільшого не людські, — і ти втратив вампірську хватку?
— Чистий прагматизм, мій старий друже, — відмахнувся чоловік. Злегка нахиливши голову, він оголив гострі хижі зуби й мрійливо погладив косу, що змією сповзала з плеча на груди. — Віддай книжкових хробаків мені, сестричко. Разом з усіма полоненими. На пам'ять про нашу домовленість у лабораторії. Так мені не треба буде чекати, поки ви захопите Цитадель. Я радий бути максимально корисним уже зараз.
Глухий удар і тріск змусили всіх обернутися. Судомно стиснутий кулак Брана замер у кришиві того, що залишилося від гірського хребта на іншому кінці макета. Люта ненависть затопила зіниці перевертня рудим полум'ям. Він зробив крок уперед, впиваючись у власну шкіру кігтями; у вишкіреній ґримасі прорізалися ікла, що знали смак швидкої смерті. Без метушні, одним суворим рухом, Раґнар прийняв на себе напір дикої люті, ставши між Варленом і Браном.
Варлен, отруйна суміш кровопивці й ельфа, не здригнувся. Смикнувши бровою в убивчо витонченій кпині, він прокоментував, звертаючись до Зорна:
— Ну, і як не захотіти урівноважити це скаженство хоча б крапелькою вампірської витримки?
— Тут ти вже нічого не виправиш, тільки остаточно зіпсуєш, — стиха відповів книжник, спостерігаючи за диким із сутінковим розумінням серйозності загрози.
Бран вчепився в плечі ватажка, намагаючись відштовхнути, але той перетворився на продовження гранітних плит під ногами. Дві потужні фігури — одна, що ледь стримувала вовчу лють, яка рвалася назовні, і друга, втілення похмурої витримки, — заповнили залу важким звіриним духом. Їхнє хрипке дихання осідало в тиші липким мулом неминучої біди.
— Вгамуйся, хлопче, — глухо проричав Раґнар.
— Калідо! Ти досі не бачиш, наскільки стаєш схожою на них? — Бран не говорив, відчайдушно хрипів, прагнучи вперед, наче близькість із нею могла надати особливого сенсу його словам. — Потвори без тіні чогось справжнього, чесного, правильного! Вони дивляться на все живе як на свої кляті закляття, ламають і перезбирають задля розваги. Ти вже вбила полонених у Чорному Лісі, спалила Гать, пробачила зрадника. Чи залишилася бодай одна межа, через яку ти не переступиш? Прямо зараз та Каліда, яка врятувала мені життя, не може віддати людей на розтерзання цій мразі з каламутною кров'ю! Та Каліда, за якою я пішов у нікуди без надії на перемогу — жива, чиста, мій сенс залишатися в живих у кожній битві, — не має права перетворитися на бездушну копію Старійшини!
— Щенячі істерики лікуються не так, Раґнаре!
Суворий бас Ґракха вдарився об кам'яні стіни й, відбившись луною, замер у напівтемряві склепінь. Обрана зупинила капітана, усе ще стискаючи стилет. Не кваплячись повернувши зброю магу, з непроникним спокоєм на обличчі, вона підійшла до перевертнів і відсторонила ватажка. М'який рух, підкріплений світлом розпеченого добіла металу у погляді, не залишав місця для непокори. Незмінна посмішка примерзла до губ Варлена, втративши самовпевненість. Затамувавши подих, він жадібно вбирав кожен жест, зітхання, слово, випиваючи енергію моменту, наче чергову жертву. Прямий і похмурий, як статуї в обсидіанових залах Цитаделі, Зорн спостерігав за диким із нудьгою, подумки виводячи формулу його передбачуваного майбутнього.
Каліда підступила впритул до Брана. Дивлячись на нього знизу вгору, вона пригнічувала перевагою впевненості, здобутої в безкровних битвах із власною темрявою.
— Кожен із перерахованих тобою злочинів я записала в досягнення, Бране. — Голос, чия спокійна сила могла заглушити гуркіт гірської лавини, змусив перевертня відступити. — Я вбила полонених, щоб захистити загін. Спалила Гать, вирвавши диких із гнилої могили. Пробачила зрадника, даючи шанс тим, хто пішов за мною. Тим, хто приймає мене такою, яка я є, не підганяючи під свої уявлення про правильність. Заради тих, хто, на відміну від тебе, бачить у мені надію на перемогу, я переступлю будь-яку межу й викреслю того, хто їх малює, зі списку живих, якщо це знадобиться. — Обрана наблизилася, знову скорочуючи відстань між ними до одного чітко чутного удару серця. — Сенс, який змушує тебе продовжувати дихати й боротися, — не копія Неміра, а потвора з брудною кров'ю, готова здохнути заради клаптика свободи, обіцяного собі та тим, хто не побоявся бути поруч. І так, це те саме чудовисько, яке одного разу врятувало тобі життя.
Не бажаючи більше дивитися в розгублене обличчя дикого, Каліда повернулася до столу, вставши між магом і капітаном.
— Ти залишаєшся в загоні й виконуватимеш накази Ґракха. До кінця походу твоя думка в раді враховуватися не буде. Повертайся в казарми.
Вовча пиха злетіла без сліду. На відстані витягнутої руки від союзників і в цілковитій самотності, Бран програв битву, не усвідомивши, що боровся з власними привадами. Дикий стрімко вийшов із зали, штовхнувши двері з такою силою, що в звичайному замку вони цілком могли б злетіти з петель. Але у світі безкомпромісного виживання емоції повержених не мають влади навіть над речами.