Задзеркалля довіри

За стрімкою ходою Обраної не встигали енергетичні жили в стінах. Золотаві капіляри спалахували й гасли з такою невблаганною швидкістю, що, здавалося, шлях коридором підсвічує кульова блискавка. Кожен крок вкарбовувався в підлогу з гнівною запеклістю. Ледь вловимий тріскіт магії в повітрі нагадував хрускіт шийних хребців під підбором тієї, яка навіть не опустила б очей на поверженого ворога. Плащ зметнувся язиком чорного полум'я, коли Каліда різко повернула до покоїв Немира.
Зорн відставав на крок, покірно слідуючи за лютою стихією, блідіший за жертву, щойно до дна випиту вампіром. Бойовий маг добре знав, яку ціну платили божевільні, яким не пощастило потрапити в поле зору оскаженілої могутності. Кожен необережний рух, слово, зітхання могло перетворитися на епітафію нещасному й науку для оточуючих.
Каліда штовхнула двері, і важкі стулки розпахнулися, з гуркотом врізавшись у стіни. Слова Варлена роз'їдали свідомість кислотою, стаючи ще отруйнішими через застереження непідкупно чесного Брана. Бажання негайно розірвати брехливого мага боролося в ній зі страхом залишитися без магічної опори та радника, який знав шлях до незахищеного підчерев'я збудованої Старійшинами системи. Ще кілька годин тому вона з неприхованою огидою уникала навіть думки про візит до покоїв свого творця. Тепер же їй хотілося вимістити свою злість на прокляте лицемірство магів хоча б на тих речах, яких його руки торкалися з любов'ю. Або з тим почуттям, що у цих істот без честі й моралі замінювало любов.
Вона затрималася біля столу лише для того, щоб коротким, рваним жестом залишити на гладкому темному дереві подарунок Варлена. Дзеркало лежало склом донизу, обпікаючи погляд книжника розплавленим золотом простої оправи. Зорн не кваплячись, дуже тихо прикрив двері. Зберігаючи мертвенну незворушність на застиглому обличчі, він краєм ока спостерігав за Обраною.
Швидко оглянувши кімнату, вона безцільно прогортала книгу за книгою, беручи їх із полиці шафи й байдуже жбурляючи на килим. Скупий шелест сторінок і глухий стукіт крупиця за крупицею відраховували її терпіння, що вичерпувалося. Іскрячись у магічному світлі, тонка пилюка старих фоліантів огортала затягнуті в шкіру кисті, нагадуючи про приховану в них смерть. Каліда не дивилася на мага. Спогад про полуночну прогулянку коридором із книжником болісно переплітався з образом ледь не роздавленої гранітною брилою Лікки. Важкий, нутровий гул магії землі все ще вібрував у м'язах, забороняючи йти на поводу у почуттів.
Торгуючись із долею за кожну хвилину, Зорн підійшов до столу й узяв дрібничку, яка здавалася зараз найнебезпечнішою зброєю в фортеці. Крижана скляшка зрадницьки мовчала, позбавлена будь-яких символів чи позначок. Від оскаженіння Обраної його відділяв тонкий лід витримки та квола надія, захована у відстані між ними. Залишалося дізнатися: вона не підпускає його до себе, побоюючись зірватися й знищити, чи хоче прислухатися й дати шанс? Покрутивши в пальцях те, що цілком могло стати його вироком, і не отримавши підказок, книжник здався.
— Дарунок твого нового знайомого? — Зорн намагався надати голосу уїдливої недбалості. — Міг би вкрасти в покоях Старійшин щось цінніше. Або хоча б магічне. Я не відчуваю навіть тіні чарів.
— Наскільки я знаю, Кантіс не вміє накладати закляття. І вчитися, наче, не збирався, — повідомила Обрана черговому пухкому тому в своїх руках.
Книжник нахмурився, озадачено вставившись у власне відображення.
— Як це бісить, правда? — її голос пролунав спокійно, майже байдужо. — Тримати в руках ключ до розгадки, але не знати, які двері відімкнути, щоб отримати відповідь, а не випустити монстра. У той час як єдиний, хто може підказати правильний шлях, мовчить.
Тінь посмішки на губах Обраної своєю жорстокістю перевершувала лютий вишкір воїна, який увійшов у раж бою. Маг ковтнув застряглу в горлі грудку й стиснув дзеркало з такою силою, що його гострі грані впилися в пальці. Він чітко почув хрускіт криги, готової розколотися під підошвами чобіт. Обрана більше не підозрювала — вона звинувачувала.
— Звідки... воно у Варлена? — видавив із себе книжник.
— Його розвідники підібрали дзеркало біля одного з бічних входів до фортеці, — Каліда роняла слова буденно, ніби йшлося про закупівлю фуражу для коней загону. — Цікаво. Очікуєш побачити засідку карателів, але замість цього знаходиш... запрошення в гості.
— Чому ти впевнена, що це Кантіс? — Зорн був змушений принижено випитувати відповіді, підкоряючись її правилам.
— Він романтик, — насмішкувато зітхнула Каліда. Відкинувши чергову книгу, вона повільно провела пальцями по шерензі інкрустованих корінців, демонстративно повернувшись до нього спиною. — Не може забути власні палкі обіцянки, які шепотів мені перед великим дзеркалом. Пам'ятаєш ту ніч у фортеці Чотирьох Вітрів? Пам'ятаєш. Хоча б тому, що тебе на ту інтимну раду Обраних не покликали. Маленький сувенір — не просто запрошення продовжити нашу розмову. Це підтвердження того, що пропозиція союзу все ще в силі.
Обрана нарешті поглянула на мага з пекучою сумішшю зверхності та кпинів.
— Бачиш... любий, — звернення, що стало кодом їхньої особливої близькості, сочилося отрутою розчарування, — інформацією ділитися зовсім не складно. Тепер спробуй ти. Звідки Кантіс знає план фортеці з усіма її входами й виходами? Що за таємнича, всезнаюча пташка нащебетала йому таємниці Старійшин?
Продовжуючи тримати дистанцію, Каліда опустилася в крісло й, закинувши ногу на ногу, оманливо розслаблено поклала руки на підлокітники. Сірі очі ліниво стежили за книжником, відблискуючи ртуттю в напівтемряві покоїв. Тільки зараз Зорн помітив, як боязко згасло висвітлення.
— Схоже, настали часи, коли творіння магів більше не підкоряються їхнім наказам, знайшовши власну волю, — з утомою й смиренням він підійшов до книжкової шафи позаду крісла, підняв книгу й дбайливо поставив на полицю.
Каліда з досадою вчепилася пальцями в різьблене дерево. Потрібно було або встати, щоб бачити книжника, або залишатися на місці й слухати, задовольняючись спогляданням порожньої кімнати.
— Ти вбила Немира, випустивши свою свободу разом із кров'ю з його шийної артерії. Невдовзі й інші Обрані підуть за твоїм прикладом. Я не Старійшина, але й моє скромне творіння збунтувалося, вирішивши, що має право діяти самостійно, на ділі лише змінивши хазяїна.
Зорн помовчав, ретельно витираючи пил рукавом мантії з позолоченої шкіряної обкладинки. Висока спинка крісла приховувала обличчя, реакцію Обраної видавала лише заморожена напругою поза.
— Якщо вже тобі так подобається згадувати нічні ради, то не омини своєю увагою нашу розмову в Цитаделі перед ментальною перевіркою Ігніса. Визнаю, я не вмію подавати інформацію з такою витонченою чуттєвістю, як Лорд Вампір, та й події до цього не спонукали. Однак, люба, я чесно сказав тобі, що підкупив частину магів Великої Ради й готував змову, щоб позбутися Старійшин. Відвертість могла коштувати мені життя, враховуючи, що за пару хвилин твою свідомість спробували випатрати, як ти — ці нещасні книги. Не було жодної впевненості, що ти вистоїш.
Фоліанти поступово займали місце на полиці у порядку, встановленому новим господарем: від найбільшого до меншого. Краєм ока він помітив, як її пальці відбивають нервовий ритм. Не дочекавшись відповіді, Зорн продовжив:
— Ці пресловуті «пташки» — ядро змовників, із якими в мене урвався зв'язок після того, як ми втекли з Цитаделі. Я гадав, що план розсипався сам собою, втративши в одну мить і рушійну силу, і найпотужнішу зброю. Але, судячи з усього, бажання позбутися старчої гнилі виявилося живучішим, ніж я очікував. Побачивши вовчий оскал із обсидіанового полум'я над поверженим форпостом, маги зрозуміли: ми не просто живі, ми не ховаємося й готові продовжувати. Єдиний, із ким вони могли спробувати домовитися, — це Кантіс. Від них Обраний дізнався про існування фортеці та розташування входів.
Усе так само поза полем її зору Зорн сперся об спинку однією рукою, а іншою простягнув Каліді дзеркало так, щоб вона могла побачити своє відображення.
— Дуже зрозумілий, логічний крок з їхнього боку, хоча для нас із тобою й неприємний, — глухий голос книжника пролунав над самим її вухом. Гаряче дихання торкнулося шкіри, відгукнувшись хвилею мурашок уздовж хребта. — Тепер нитки в руках Кантіса. Ти права, це пропозиція, але не союзу на рівних. Він хоче, щоб ти стала його відображенням, Калідо. Дивилася на світ його очима, живилася його амбіціями. Не сумніваюся, розвідники Варлена підтвердять, що біля цього входу немає засідки карателів. Кантіс хоче, щоб ти прийшла до нього, зобов'язана життям — своїм і загону. Він виведе нас звідси ціною, яку ти не схочеш сплачувати.
— Або я зроблю його своїм двійником, — роздратовано парирувала вона. — По-твоєму, так не може бути? Мені не під силу переграти Вампіра?
Обрана перехопила дзеркало, ривком піднялася й, скинувши руку, змусила Зорна побачити в ньому своє змарніле обличчя.
— Що може бути чеснішим за власне відображення в дзеркалі? Дивись. Ти бачиш там маски, за якими ховаєшся від світу, чи мага Цитаделі, яким завжди був?
Чоловік, який дивився на книжника з байдужої скляної глибини, здавався чужим і відштовхуючим. Перевівши погляд на Каліду, він зрозумів, що саме таким вона бачить його зараз. Маг програвав не суперечку — він втрачав близькість, якої ніколи раніше не було в його житті й ніколи вже не буде.
— Ти забуваєш, що в дзеркалі все відображається навпаки, — тихо відповів він, відчуваючи, як рушиться остання опора й він совгається в прірву. — Твоя права рука стане його лівою. Твоя вірність стане його зрадою. Входячи в зазеркалля Кантіса, ти ризикуєш вийти звідти кимось іншим. Або не вийти взагалі.
— По собі судиш, любий? — невесело посміхнулася Каліда. — Чи не ти у нас майстер виставляти сенси, як лінзи, під потрібним тобі кутом?
Зорн не знаходив слів, визнаючи справедливість її докорів. Більше не було сумнівів у тому, що від довіри не залишилося й тіні. Каліда провела між ними межу холодної відчуженості, не дозволяючи скоротити відстань ні на п'ядь. У погляді, якого він так шукав, чітко читався вирок за брехню про архів, за Лікку, за самонадіяність.
— Завтра Варлен прийде на раду з новими відомостями від розвідників, — безбарвний голос поранив сильніше за прямі образи. Каліда заховала дзеркало в кишеню. — Ми вийдемо звідси на своїх умовах, і за рахунками за нас розплатяться карателі Цитаделі та Інквізитори Братерства. Кантісу доведеться зважати на нас як на рівних. Нитки змови корисні, тільки якщо їх тримає сильна рука. Твої маги вже кілька разів змінили господарів — зроблять це знову, відчувши справжню владу. Хочеш щось додати?
Це було не питання, а крапка. Неповоротна, як стук сокири об плаху. Задоволено кивнувши у відповідь на мовчання мага, Каліда попрямувала до дверей, наказуючи собі забути біль і сум'яття в його очах. Ярість у ній поступилася місцем утомленому усвідомленню того, що сьогодні вони обоє програли в тому, що не можна було вважати грою. Хотілося тільки одного — зробити прірву з жалю та розчарування між ними нездоланною.
— Калідо...
Не вимога. Не благання. Зітхання, яке не хотілося чути й неможливо було ігнорувати, бо так її ім'я він ще ніколи не вимовляв. Рука здригнулася. Метал дверної ручки здавався обпікаючим навіть через шкіру рукавички. Перш ніж повернутися, Обрана заплющила очі, збираючи залишки терпіння, щоб витримати черговий словесний раунд, не піддавшись спокусі змусити Зорна замовкнути назавжди. Вона готувалася до нової порції брехні, але на столі на неї чекала правда — тьмяно поблискуючий блакитнавий кристал.